Волинський Великдень

Свято весняного сонця

У глибоку давнину, на зорі нашої культури, навесні у наших предків був цільний ряд весняних свят, найголовнішим з яких, на думку дослідників, було свято приходу весни,  свято весняного сонця, яке, з утвердженням християнства, «християнізувалось» і злилось зі святом Пасхи – Воскресіння Ісуса Христа. Інші свята та звичаї або забуті, або злилися зі святами Великоднього циклу.  

 Великий день

Великдень є найбільшим святом річного обрядового кола. Святкування Пасхи врегульоване 325 року на Нікейському Вселенському Соборі – це перша неділя після повного місяця, що настає після весняного рівнодення. Слово «пасха» походить від давньоєврейського «песах» – умилостивлення.

Сама назва свята – Пасха – є пізнім явищем і в Україні ніколи не була панівною. Більше збережена і побутувала дохристиянська назва свята приходу Весни – Великдень, Світлий день. 

 Велика ніч очікування дива

А ви знаєте, чому не можна спати у великодню ніч?Великодня ніч, за народними віруваннями, – чарівна, чудодійна, тому заборонялося спати. А якщо й спати, то десь притулившись, бо розстеляти ліжка не годиться – «щоб нечиста сила не приснилась».

 Вважали, що «... не можна спати під час Великодньої Всеношної. Бог долю ділить... Господь долю ділить. Та й ми колись дівчатами були, то ніколи не спали на Всеношну, ніколи… А ми пошли, нас дівчат багато було … та й пошли ми до церкви. А перед самим вже ранком спати похотіли. Та зашли до однеї тьотки та й полягали спати. Та й повставали, та й плачемо, шо ж Біг долю ділив, ми без долі будем».

В інших села у Великодню ніч не лягали спати, щоб город не заростав: «То с конца віку не спить. Шоб городи були чистиї... город буде заростати бур’яном»; «Говорять, що заростатиме в огороді, якщо спатиме людина... Люди так стари говорили.., що заросте.., повилягає жито».

В окремих селах Волинського Полісся вірять, що коли на Всеношну «...не спиш, то гриби обов’язково будеш шукати. Проспав – всьо… нам от завжди казали, не спіте, дітки, на Паску, то будете гриби брати. І то я внуків своїх так вчила і дочок».

В усіх регіонах України поширений звичай розпалювання великодніх вогнів. У суботу, лише починало смеркати, парубки сходилися на визначене місце. Кожен приносив  із собою якусь деревину. Добре було зрізати сухий дуб чи вербу, бо «в сухому дереві нечиста сила ховається». 

У багаття клали старе колесо, бочку, діжку, тобто символи сонця – небесного вогню. Вважалося хорошою ознакою, коли господар дасть на великодній вогонь щось зі свого господарства. У с. Копань у Великодню суботу хлопці ходили селом – від хати до хати й збирали сухе дерево та різноманітні старі дерев’яні або плетені речі.

Колись на великодніх багаттях палили не тільки старі господарські речі, а й старі хрести з могилок: «В нас в селі такий обичай, шо на всеночну палили коло церкви вгонь, звозили з могилок хрести, от тиї, шо вже повалились, вже їм по п’ятдесят, по сто років, і тиї хрести… диму не робили, то дубові хрести палили шоб мало диму було, і шоб таке згарище невелике було».

Великодні вогні палили на підвищених місцях або ж біля церкви. Коли опівночі церковна процесія робить обхід довкола церкви, починають дзвонити в усі дзвони – це є знаком для запалювання великоднього вогню.

Десь багаття, як і колись, розкладають біля церкви. Правда, замість традиційної деревини, солом’яних речей тепер для багаття використовують скати від автомобілів, що не дозволяє селянам перебувати біля багаття: «Палели. І тепер палять. Як я була молодою, кала церкви розкладали вогнище […]. Тогде зносили дрова, деревину зносили. А теперека кала церкви запалять, то отак, покоптєть і людей скатами теми і того. А колесь накладуть вогнище. Кала вогнища дітвора, і стареї вейдуть. Палели. Палели вогнище зроду»; «На Паску в нас. То скати палять. Скати. Бо ж тож не треба дрова збирати. А ската запалели от…».

Для кращого ефекту у полум’я кидають різні речі, що «вибухають». Колись в одного господаря викрали шифер і «стріляли» ним цілу ніч. «Добре хлопці палять, – каже власник шиферу своїй дружині, – аж серце щемить». А вранці, коли прийшов з церкви і побачив, що його шиферу немає, додав: «Я думаю, чого в мене серце щеміло, а це ж мій шифер стріляв на Городиську». За такі жарти господарі хоч і бурчали, але пробачали, – «бо у Великодню ніч все дозволено».

Великодні багаття палили зазвичай парубки (і парубчуки). Статечні чоловіки в цей час були в церкві, а жінкам приходити до багаття не годилося. Виняток з цього правила зафіксований у с. Бірки: якщо дівчина хотіла вийти заміж, то вона приходила до великоднього вогнища і скакала через нього. Старші люди стверджують, що така дівчина невдовзі дійсно запрошувала на весілля.

Всю ніч горять великодні вогні. Довгий час їх, як і купальські вогні, вважали «поганськими». Однак, незважаючи на заборони церкви, а потім і радянської влади, великодні вогні дожили до наших днів і тепер, як і багато століть назад, сповіщають про народження Нового Сонця. 

Як наголошує С. Килимник, великодні вогні були ще й своєрідним сигналом «праведному сонцю», щоб воно, побачивши запалений вогонь, зійшло саме туди, де вже сяє його частинка – весняний вогонь.

Господар, прийшовши вранці з церкви, відразу ж відчиняв всі двері в господарстві – «щоб зайшло сонце і принесло добро». 

На Великдень сонце грає

З давніх-давен існує повір’я, що на Великдень, під час сходу, «сонце грає»: «сонце купається і пускає кольорові кола, які випромінюються у веселковому порядку: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий». 

У Великодню ніч не вимикають світло

До сьогоднішнього дня зберігається звичай не вимикати  у Великодню ніч світла. Респонденти пояснюють цей звичай тим, що до осель, де горить світло, наближаються ангели, а нечисті сили відступають. «… можливо, через те, що то гріх, адже Ісус Христос мучився стільки, і саме воскрес то так і світло обов’язково, щоб горіло в хаті. Так, в кожній хаті цілу ніч горить світло, весь час, як включив, не можна виключати світло, то світлий день, мабуть, я так розумію, що то світлий день, що Христос воскрес, така радість».

Подекуди навіть ворота не зачиняли, вірячи, що вночі може прийти воскреслий Ісус Христос.  

Христос воскрес!

Великодня служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщає «Христос воскрес», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес». Після служби процесія тричі обходить навколо церкви –  хресний хід, а потім починається освячення пасхальних кошиків.

Поширеним був звичай якомога швидше вертатися додому. Вірили, що той, хто першим прийде з освяченим, першим завершить весняні польові роботи. Дівчата могли поспішати, щоб якомога швидше вийти заміж. У с. Стобихва, прийшовши додому з посвяченою паскою, жінка нахилялася, підіймала якусь трісочку і кидала на хлів – «щоб кури нестися не йшли до сусідів».

Розговіння

Обряд розговіння в різних регіонах України відбувався по-різному. Десь  спочатку з’їдали яйце: «Спершу яїчко з’їсиш, потом паску»;  «А колись сідали, засвічували свічку, хазяїн стає молиться і п’ємо найперше яйце свячене і ріжемо паску по кусочку, кожному потрошку, сіль і кусаємо паску і яйце. А після того вже берем свячене все обов’язково попробувати. А вже після того, якшо не наївся, то добавляємо». Напиватися під час розговин не можна, бо «як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити, немов у півсні, так тебе Бог покарає».

Розговляючись, намагаються не проронити жодної крихти освяченої їжі на підлогу. Крихти кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка з'їсть свяченого, перетворюється на кажана й літає над головою того, хто впустив додолу їжу.

Шматочки шкаралупок і крихти паски, що впали зі стола, змітали й висипали там, де росте будяк, щоб пропав: «То вже я завжди пообідаю, отєї кришкє возьму, ше й накришу чорного хліба і посєплю – і нигде й одного нимає зараз».

Шкаралупи зі свяченого яйця кидали у вогонь: «...і ті шкуранки свячонії в вогонь кинеш, щоб сохрань Бог на землю не впало свячене», або ж закопували на полі, коли засаджували картоплю.

Не можна було викидати навіть кісток від посвяченого великоднього м’яса: «Ця кісточка зосталася, то тоже кидали у вогонь, щоб перегоріла, свяченої, шоб того, не валялося». У с. Вільхівка все «Спалювали. І той попил закопували, шоб люди ни ходили».

Магічні властивості крашанок / писанок

Після розговіння вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, вірячи, що «будуть здоровими і гарними».

Крашанку / писанку використовували як запобіжний засіб від стихійного лиха, пожежі, грому, для лікування різних хвороб, від переляку, наговору. 

Писанку качали по полю й закопували в землю на ниві, щоб хліб колосився і не поліг. Їх підкладали під вулик, щоб роїлися бджоли.

Читайте також: У Луцьку для дітей та дорослих провели майстер-класи в школі писанкарства

Посвячені крашанки можуть зберігатись рік

Свячені яйця їли кілька днів. У с. Залазько «три дня свячене яйце батько давав поснідати». 

У с. Вільхівка (Грх.) вважають, що ціла (не побита) посвячена крашанка може зберігатися до наступного Великодня: «Ну так, як посвятити яйце, шоб воно не бите було на Паску і тре через рік і на той самий як Христос Воскрес скаже, на той день є тоді полупити, воно буде одінакове всередині. А як посеред літа, то воно буде воняти, бо так пробували. А якраз на Паску, як Христос Воскрес через рік, воно буде одинакове».

Свячена паска

Оскільки паски колись пекли великими, то посвячену хлібину їли упродовж тижня: «Той тиждень що до Провід. Вкроять всім потрошки насамперед до обіду». Окрайчик  паски здебільшого  залишали: «тако скрайчика скраювали, і от окраєць, сухарика і так того, він так цілий рік і ложили, засушать».

В ряді сіл свячену паску використовували з лікувальною метою: «Паску посушіть, щоб не поцвіла (свячену), положіть в прискринок. Як дитина слаба вщипніть, дайте дитині. Як животик болить то помагає паска свячена».

Магічними цілющими властивостями наділяли саме два основні, ритуальні атрибути Великодня, які використовувалися задовго до християнства – хліб (паску) і яйце (крашанку, писанку). 

Читайте також:  Відомі підгайцівські господині поділилися рецептами своїх пасок

Великодні традиції: «волоченик»

На Великдень сім`я мала бути разом і на перший день не ходили у гості. «Вже на другий день Паски всім треба, щоб поснідали, а тоді ідіте куде хочете».

Наступного дня хрещені батьки відвідували своїх похресників, носили їм крашанки. Для цього їх фарбували другого дня Великодня, тому що в суботу фарбували яйця лише для освячення: «Волоченики… давали колись. Тепер вже… не дають, а колись матері хрещені давали хрещеникам волоченика... То давали по дві яйці. Як я дівка, то мені дві яйці, а як я замужня, то вже но одне. А в мене матера не було хрещеної, самий батько, то коло того батька ходила, щоб дав яйце, Господи, а той батько повернеться та й не дасть. Тоді було яйце так, як зара шоколад, таво корона чи ше якийсь дорогий. Тоді шото значило, в п’ядеятих роках, яйце. Волоченик».

Великодні розваги: дзвони, ритуальний шум

На питання «А раніше на Великдень молодіжні розваги у вас де відбувались?» респондентка відповіла: «...сходились люди до церкви, коло дзвіниці, молодь так собі гуртом сходилася. Але переважно там коло дзвіниці, коло церкви сходились. Чи й так збиралися гуртом». Для Великодня характерна традиція калатання у дзвони, коли кожен міг подзвонити на церковній дзвіниці. Вважалося, що той, хто зробить це першим, матиме щастя.

Ще один великодній звичай – створення ритуального шуму (за допомогою самопалів та ін.) з метою відлякування нечистої сили.

Великодня розвага «битки»

Найпоширенішою великодньою розвагою були битки. Другого дня Великодня збирались купками чоловіки, парубки, діти і вибивали хрущі: «... коло церкви збиралися на Паску. Коло церкви колись людей, все село йшло. Яйцями якось грались, грали, клали яйця. Билися яйцями. Хрущі вибивали».

Наперед яйця пробували на міцність: «...яйця… на зуби, випробовували міцність – якщо дуже звенить, як ... дзвінкий звук – то воно міцне, і потім з тим таким ...  Найміцнішим яйцем ходили і вибивали хрущі. Отим міцним яйцем б’є – як то побив в когось яйце – забираєш його собі. І то казали, о, стільки то хрущів навибивав».

«А от що ви робили з тими яйцями? – Ну шо ж, били, їли колись... В нас на село як вийдуть мужики, так куштують на зуби і один з другим б’ються. То колись забирали додому.., а теперічка таку во кучу накладуть тих яєць».

Великодня розвага «качатися яйцями»

В окремих волинських селах діти робили гірку з білого піску висотою 50–70 см з пологим спуском і рівним огородженим майданчиком внизу, щоб на Великдень «качєтися єйцями». Яйця мали бути добре зварені. Міцне яйце тут називалося «муцюк», а побите – «хрущ». Перший скотив яйце, потім другий. Якщо попав у яйце попереднього, забирав собі. За гусяче яйце давали два курячих. Так розважалися упродовж усього Великодня. Кажуть, що матері іноді змушені були по кілька разів дофарбовувати яйця синам, які програвали.

Великодня розвага «каток»

Давня гра «каток» дотепер збереглась у с.Четвертня. У суботу перед Великоднем копають невелику яму ідеально круглої форми. Роблять спуск у вигляді спіральки. При цьому ґрунт має бути «масним». Щоб стіни і дно такої ями були рівними, їх змащують солодкою водою або яйцями. Яйця у катку рухаються по спіралі. Перший гравець котить свою крашанку і та спиняється на дні катка. Далі котить другий. Якщо раптом його крашанка торкнеться тієї, що вже лежить на дні (чи кількох), то він забирає собі обидві (чи всі, до яких торкнулося його яйце). Цікаво, що після «катка» яйця не їдять. Їх віддають курям і собакам. 

За твердженням старожилів, ця гра порівняно нова для села, перейнята приблизно років 50 тому. Люди старшого віку у молоді роки грали у «битки», а «каток» перейняли у сусідніх Лукові і Незвірі.

Великодні розваги: швидкі рухи

Великого значення на Великдень надавали швидким рухам. Тому, збираючись біля церкви, гойдалися на гойдалках, співали веснянки, водили хороводи, що поєднували спів і рухи. Швидкі рухи мали розбудити зерно в землі та сприяти його руху, зростанню. Тому й підлітали дівчата на гойдалках якомога вище, щоб змусити природу розвиватись.

Обливання водою

Про вірування у магічні очисні властивості води під час Великодня свідчать обряди понеділка, який у багатьох місцевостях має назву обливального. Того дня діти та молодь обливала одне одного, ходили по домівках і обливали господарів, зустрічних. 

В окремих волинських селах був звичай обливатися на Проводи, через тиждень після Великодня: «У нас тилько на Проводи обливались, після Паски за тиждень. Проводна неділя,  то обливалися. Відрами носили, на дівку ллє воду… Обливалися, але потрошку. Там пів відра чи там кружкою лине, чи як. А то відра носили. Той бере, а той ллє».

Такий він, волинський Великдень! ХРИСТОС ВОСКРЕС!