Чистий четвер по-волинськи

Завершується найдовший піст, який справедливо названий Великим. Після «Верба б’є…» розпочинається останній, сьомий, тиждень посту, що називають Білим (білять хати), Великоднім, Великим, але найчастіше його – Страсним, цим самим висловлюючи ставлення до тих мук, що прийняв Ісус Христос.

А в окремих волинських селах – навіть Жилником (від – жаліти): «А от на Страсному тижні в четвер, як в вас називалось? – Жилник» (с. Грудки, Камінь-Каширська ТГ).

Існує повір'я, що в Чистий четвер, до сходу сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди купалися, бувало, вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби.

Читайте також: Як вітали з Великоднем і готували паску у родині Косачів

«Великий четвер», Микола Пимоменко.

На Волині також існував звичай митися і купатися вранці цього дня. Особливо це робили люди, хворі «коростою»: 

«То на четвер, ну як купаються. Десь коло сонця. Колись, як короста була, то купалися, ходили купалися. Мороз, а не мороз, а йдемо купатися в яму» (с. Грудки).

У селі Столинські Смоляри (Ковельський район) милися увечері: 

«Чистий четвер, то послє того вечора вечором миються, в річках ідуть миються так, дома миються, шоб очиститися».

Господарі також купали коней, щоб не було хвороб шкіри.

На Волині на Чистий четвер побутував звичай миття діжки: «Дєжа, дєжа, треба тобі віхтя і ножа». Робили це раненько, як тільки починало розвиднялося:

 «Мили діжки…. Колись були такеї зробляни з дерева. Були великі, були меншеньки. Й води туда … і так мили, в хати мили»; «А то перед паскою обізатєльно діжку обмити. Вже не пекуть на тому тістові» (с. Грудки).

Добре вимиту діжку накривали настольником/портовиною, обв’язували червоною крайкою, зверху клали хліб і сіль й виносили на вулицю. Ставили якомога вище, щоб була ближче до сонця – «сповідалася». Коли сонце піднімалось, діжку забирали до хати, вона була готова до випікання хліба.

У Чистий четвер прали, мили та прибирали. У селі Межисить (Самарівська ТГ) в четвер востаннє перед Великоднем прали білизну: 

«Бувало, в середу хату білять, а в четвер зранку перестірають, вже тоді, як казав той, вже не можна ні стірати, ні того, не прати, то в нас колись».

Увечері йшли до церкви: «В четвер Великий не було свята дньом, то вечір Страсть, батюшка в церкві» (с. Грудки).

Обов’язковим атрибутом Чистого четверга є свічка, яку в різних селах страсною або четверговою. Простоявши зі свічкою всю службу, її несли додому запаленою, оберігаючи, щоб принести «живий вогонь». 

Для цього виготовляли різноманітні ліхтарики, а з появою гасових ламп брали скло від лампи, в останні десятиліття – пластикові пляшки. У селі Ворокомле (Камінь-Каширська ТГ) казали «... що не можна, щоб свічка загасла, як з церкви несеш. Як загасне свічка, то вмреш. То ми так старалися тиї свічки, той вогонь нести додому, щоб не загасло».

Зі свічкою намагались прийти додому якомога швидше, тому що вірили, що це сприяє швидкому заміжжю доньок: 

«Хто має дівку, то як перший в село з свічкою прийде, то до кінця року її засватають. Я тільки раз так перла, більш вовєк не піду, то треба силу велику мати» (с. Ставрів, Млинівська ТГ). 

Інші пов’язували з цим удачу в хліборобських роботах – хто перший прийде зі свічкою додому, той перший обсіється.

Читайте також: Традиційні волинські писанки у міжвоєнній науковій збірці

Зі страсною свічкою обходили й у хлівах і навіть вулики, «щоб нечиста сила не приступила», «щоб злий не заходив». Вірили в оберегові властивості свічки: «Страсть в четвер перед Паскою, є свічка страсна, і приходять з вогнем, приходять в хороми, обходять хату, хліви кругом три рази і ця свічка оберігна». Свічкою випалювали хрести над усіма дверима.

У селі Горзвин (Луцька ТГ) страсну свічку використовували як оберіг від гусені на капусті – до сходу сонця три рази обходили зі свічкою навколо грядки з цією рослиною. У селі Любитів (Колодяженська ТГ) на свята Зосима і Саватія пасічники тричі обходили зі страсною свічкою довкола пасіки.

Читайте також: Як зробити великодню писанку: покрокова інструкція від луцької майстрині

У поліських селах вірили, що коли «… відьма ходить на Купального Йвана, молоко одбирає од куров, треба свічку страсну свитити, щоб ни забрала». 

Свічкою підкурювали від лихоманки і від рожі. Зілля, яким обкурювали, також запалювали страсною свічкою. Шматочки воску від страсної свічки їли від лихоманки.

Чим спричинене таке шанування страсного вогню? Річ у тому, що навесні більшість європейських народів влаштовували обряд «оновлення вогню», який проводили в четвер, п’ятницю або суботу напередодні Великодня.

У Німеччині в суботу перед церквою чи на церковному кладовищі священник висікав кремнієм новий вогонь і підпалював дрова, попередньо знесені сюди хлопчиками. 

Всі брали шматочок тліючого дерева чи вуглинку і йшли додому розпалювати новий вогонь. Вуглинкою на дверях будинку і хліва креслили риски, щоб зберегти дім від нещасть.

У Великобританії вранці в страсну суботу гасили все освітлення і опалення в церкві, вигрібали золу і розводили новий вогонь. Від цього вогню парафіяни запалювали свічки та шматки дерева, щоб запалити новий вогонь у своєму домашньому вогнищі. 

Огарки таких свічок і головешки дерева зберігали, оскільки за повір’ям, вони служили захистом від всяких стихійних лих. 

Читайте також: Глиняна писанка початку ХІІ століття, яку знайшли на Рівненщині у 2013 році

Ось і традиція. Можемо сказати, що це давній звичай, приурочений до народження весняного сонця, яке приносить тепло, надію на урожай і перемогу життя!

Пам’ятаю як в дитинстві на Чистий четвер до нас приходили дід Юхим і баба Катеринка із невеличкого села Голядин, яке виникло як виселок Світязя, і тому вони були «приписані» до нашої церкви. 

Прийшовши з церкви, вони вечеряли лише хлібом з олією і вже не їли аж до великоднього розговіння – давня традиція «четвергування»: «… то в четвер повечеряв, то вже в п’ятницю не їв, і в суботу не їв, пока паска не посвятиться» (с. Великий Обзир, Камінь-Каширська ТГ).

У волинських селах, як і в інших регіонах України, раніше був звичай, прийшовши з церкви, вечеряти. Покликаючись на останню вечерю Ісуса Христа (Таємна вечеря), обов’язково їли рибу, що є своєрідною згадкою Спасителя і вірою в його воскресіння: 

«І сільодку їли, і тюльку їли, й рибу їли, то тільки було їжі. Колись у піст їли всьо врем’я рибу. То тепер, кажуть, шо не мона»; «… то в четвер повечеряв, то вже в п’ятницю не їв, і в суботу не їв, пока паска не посвятиться»  (с. Великий Обзир, Камінь-Каширська ТГ).

Отже, Чистий, Страсний четвер, Жилник у волинських селах – це день, з якого починалась активна підготовка до Великодня – гігієна (прибирання, біління, миття, прання), приготування страв (подекуди починали пекти паски) і духовна, бо «вже недалечко…».

Читайте також: Великодні листівки УПА