Чи доречно називати вулицю іменем сільського голови

30 Грудня 2022, 13:24

1280

Меморіальний знак на честь голови сільради Антона Стемповського, убитого у грудні 1944 року

По інший берег річки Луга, через місток від стародавнього Володимира є чудове село Заріччя. У селі є вулиця Лобачинська. Цілком логічна назва, бо це – колишнє село Лобачин. Вулиця Рокицького – на честь місцевого художника. Нормальна назва. Героїв Майдану – плюс у карму мешканцям та місцевій владі.

Нова, Садова, Озерна і Набережна – ок, назви нейтральні, але давні і відносно давні. Вулиця Затишна – на жаль, мінус. Бо це колишнє село Білі Береги, яке комуністи перейменували у Червоні Береги, а потім узагалі приєднали до Заріччя і назвали вулиця Червонобережна.

Читайте також: Дві недоречні назви на мапі Володимира

Аерофотозйомка 1918 року. Територія сучасного села Заріччя у верхній лівій частині фото

Читайте також: Замість квітки на могили володимирян-жертв Першої світової війни

Пропозиції назвати вулицю Магістратською (бо на цій вулиці був перший магістрат Володимира), Шляхетською чи Адама Кисіля (він родом з тих країв) відхилили. Мешканці віддали перевагу назві Затишна.

Не впевнений, що там стало затишніше через назву Затишна. Для затишку треба дещо інше, аніж назва. Вулиця Шевченка – ну, ми ж в Україні. Норм.

Десь у 1980-х, коли у радянських ідеологів з’явився інтерес до КПЗУ, частину вулиці Шевченка перейменували на честь Антона Стемковського. Він – голова сільради у липні-грудні 1944 року, коли на ці терени втретє, і уже на кілька десятиліть прийшла комуністична влада.

Червона армія зайняла Заріччя 20 липня 1944 року. Десь тоді ж Антон Стемковський став головою сільради. А уже 4 грудня того ж року його знайшли повішеним. Хто убив – швидше за все «буржуазні націоналісти» з УПА. Принаймні, так виглядає з протоколів допитів свідків.

Читайте також: Червоні любили витирати пам’ять

Мапа 1939 року з селом Заріччя, дорога від Заріччя до Шистова пізніше стала вулицею Стемковського

Читайте також: Антон – убивця фінів

У пізньорадянський час з Антона Стемковського зробили образ радянського героя та приписали йому членство в КПЗУ. Його могилу взяли на облік як пам’ятку місцевого значення. Частину вулиці Шевченка перейменували на його честь. А також встановили меморіальний знак (також зі статусом пам’ятки місцевого значення).

Антон Стемковський був головою сільради трохи більше трьох місяців. І навряд чи встиг зробити щось таке, за що його іменем варто називати вулицю. Після нього був десяток-другий сільських голів.

При яких у село провели електрику та газ, збудували новий міст через річку, поклали асфальт на головній вулиці, селянам роздали паспорти. Але ніхто з них чомусь не виявився достойним вулиці свого імені.

Читайте також: Локомобілі, шлюбна угода та постріл у мера: історія володимирської електрівні

Меморіальний знак на честь голови сільради Антона Стемповського, убитого у грудні 1944 року

Тільки Стемковський в очах радянської влади був вартий цього. Хоча для селян міг би бути більш заслуженим, наприклад, голова сільради Гладков, при якому на початку 1990-х розпустили колгосп, а мешканці стали повноправними власниками земельних наділів.

Під декомунізацію у Володимирі потрапили майже 50 вулиць. А вулиця Стемковського – ні.

Спочатку для неї було організовано окреме від інших вулиць громадське обговорення (фахівці пропонували назвати Покровською або Симона Петлюри або Шистівська (вулиця йде у напрямку села Шистів), а родина Стемковських наполягала на збереженні назви.

Читайте також: Невшановані

Потім кілька раз переносилось винесення питання на сесію. Згодом винесли на сесію, пройшли усі депутатські комісії і... у день засідання міськради зняли з розгляду. Як написав міський голова – «у зв’язку з необхідністю додатково вивчити нові факти, що з’явились по даному питанню».

Звісно ж, з обіцянкою: ближчим часом... винести... наступна сесія... Тож Заріччя залишилось з вулицею та пам’ятником на честь місцевого діяча радянської доби.

А депортовані, репресовані та убиті радянською владою мешканці та уродженці Заріччя родина Вижв, Микола Войтичук, Олексій Гладков, Микола Голюк, брати Грищуки, Антон Гулюк чи Петро Ющенко – лишаться забуті, лишаться там, де їм визначила місце кривава радянська влада. Їм пам’ятника немає.

Читайте також: Вони поховані у Биківнянському лісі