Як воювали «дєди», або Історія, на жаль, повторюється

24 Грудня 2022, 14:07
Радянська армія йде на штурм. Кадр із фільму «Утомлені сонцем-2.Цитадель» 33979
Радянська армія йде на штурм. Кадр із фільму «Утомлені сонцем-2.Цитадель»

Випадково натрапив у Ютубі на рейтинг-огляд російських кінофільмів про війну. Ні, не  про теперішню, а про Другу світову, де «дєди воєвалі» й перемогою в якій «онуки» нахваляються і досі. Рейтинг був, як вони люблять висловлюватися, «отріцатєльний», тобто десятка найгірших стрічок. Перейнявшись цікавістю, якими критеріями послуговуються заліські «кінокритики», визначаючи якість власного кінопродукту, переглянув і собі цю відеодобірку. А ще заінтригувало «лідерство» в ній  фільму «Утомлені сонцем-2.Цитадель» авторства Нікіти Міхалкова: чим же цей режисер, котрий став огидним путінським блюдолизом-пропагандистом, не вгодив московським кіноманам, знявши продовження доволі непоганої кінострічки перебудовних часів.

Був у тій  «ганебній компанії» і  фільм «Чотири дні в травні» російсько-українсько-німецького виробництва 2011 року. Як на мене, фільм якісний у плані операторської техніки, акторської гри, режисури. Власне, не висловлюється щодо цього претензій і в огляді, крім хіба кількох дрібних «придирок». Що ж тоді їм не сподобалося? Сюжет фільму побудований на подіях травня 1945 року. Як відомо, в цей час один з етапів Другої світової — німецько-радянська війна от-от мала скінчитися капітуляцією нацистської Німеччини, війська Сталіна окупували частину цієї країни й брали Берлін, щоб столиця розгромленого Рейху не дісталася союзникам.

Недобитки німецьких військ подекуди ще чинили опір, але більшість солдатів уже були налаштовані до полону й шукали слушної для цього нагоди. Один з таких підрозділів вирішив здаватися, проте не московитам, пам'ятаючи про їхню звірячість у поводженні як з полоненими, так і цивільними німцями, а союзникам.  Пробиваючись на Захід, німецькі вояки зіткнулися з радянським розвідувальним загоном, що стояв на  відпочинку в сиротинці, мешканців якого, переважно дівчаток-підлітків, німці чи то не встигли вивезти, а чи й просто залишили на поталу ворогам. За задумом сценариста, командир московитських розвідників виявився порядною людиною, бо не лише заборонив своїм підлеглим ображати юних німкень, а й дозволив вищезгаданим німецьким солдатам пройти повз, щоб уникнути безглуздого кровопролиття. 

Але, на біду, в сиротинець прибуває група п'яних московітів-офіцерів із сусіднього містечка. Вони пронюхали, що вихованок  не вивезли, тож мали намір добряче з ними розважитися, як то було споконвіку заведено в московитській армії робити з ворожими жінками. Та несподівано стався «облом»: командир розвідників прогнав потенційних ґвалтівників геть.

Ображені «визволителі» повернулись у свою частину, а позаяк серед любителів юних сиріток був і командир тієї частини, то він одразу підняв на ноги всіх своїх підлеглих вояків і повів штурмувати сиротинець, щоб не лише добитися свого, а й покарати «оборзєлого» капітана-розвідника.

Попри разючу перевагу наступальних сил, розвідники стали на захист порядності та гуманності, а на допомогу їм прийшов  несподівано той німецький підрозділ, що йшов здаватися американцям.

Ось ця баталія, де «наші» в союзі з німцями воювали проти «своїх» і викликала найбільший сумнів у художній цінності фільму авторів так званого «рейтингу». Бо на думку тих, що сидять у болотах, «такого не було і бути не могло», а фільм — «зловрєдний» пасквіль на «визвольний похід» «благородной совєцкой армії».

Але про те, як насправді воювали їхні «дєди», ми (ті, хто цікавиться правдою про Другу світову, а не міфами радянської й теперішньої російської пропаганд) знаємо не лише з художніх фільмів, а й з документів і розповідей очевидців. Як, наприклад, з мемуарів майора радянської армії Лева Копелєва, якому довелося сьорбнути тюремної баланди якраз за те, що спробував захистити німецьке цивільне населення Східної Прусії від грабунків та ґвалтування «визволителями».  Так само воюють нині в Україні  і їхні «внуки», котрі також себе називають «асвабадітєлямі» —  яскравий тому приклад Буча та інші вкраїнські міста й села, де вони з повною силою проявили дідівський спадок.

Так що в правдивості фільму «Чотири дні в травні» важко сумніватися, як і в деяких сценах та вчинках героїв іншого «пасквілю» — «Утомлені сонцем-2. Цитадель» Міхалкова, відвертий натуралізм якого та «очорнення» «священної» війни виніс його  на перше місце «рейтингу».

Пропагандист Міхалков зняв свою «Цитадель» за часів «ліберального» президентства Медведєва (фільм вийшов на екрани 2011 року), коли ще не був кінченим путінським лакеєм і в ньому ще жевріли жаринки критичного (а читай, правдивого) бачення радянського минулого, яке через кілька років, коли плюгавий диктатор остаточно утвердиться на троні недоімперії, віддзеркалиться на сучасне життя росії. Таке кіно нині він навряд чи взявся б уже знімати, передусім через самоцензуру, та  зрештою після «Цитаделі», за винятком одного фільму, він уже нічого і не знімав. Невже його «отверезили» критичні сокири, що безжально рубали стрічку після виходу до глядача? На кшталт ось такої: «Ідея оживити героїв, над загибеллю яких ридали глядачі перших “Утомлених сонцем” була дивакувата. Але тепер щезли претензії і до неї. Коли на чолі 15 тисяч штрафників, озброєних ручками від лопат, Котов (головний герой фільму), а слідом усе командування — йде по воді, як по суші, та під блатну  гармошку на штурм цитаделі… розумієш: ніякої розбіжності між частинами трилогії нема. Героїв справді вбили в 1937 році, а все, що далі, – їхнє посмертне марення».

Цікаво, а чи знає теперішній Міхалков-лакей, що російських зеків знову женуть, як баранів, на штурм цитаделі, якою став український Бахмут? Що ж, історія якоюсь мірою повторюється, і мені вперше від початку російсько-української війни захотілося подивитися ворожий фільм про ту війну, навіть якщо його зняв огидний пропагандист, бо якщо вороги визнали його найгіршим з точки зору історичної правди, значить для нас таке кіно варте уваги. Якось так. 

Коментар
18/04/2024 Четвер
18.04.2024
17.04.2024