Ліски: 450 років з історії села без дороговказу

Вже 451 рік існує село, яке нині не має навіть таблички з надписом «Ліски». І справа не у війні, яка наразі зробила більшість українських сіл безіменними. Просто цей вказівник хтось безнапасно привласнив ще в 90-х. Про те, що селу стільки років я дізналась майже випадково. Хоча кажуть, що немає в житті нічого випадкового.

Люблю я, знаєте, ребуси та загадки. І для того, щоб розгадати деякі з них потрібні роки. Тому, час від часу гуглю про своє рідне село. Це для мене стало певним ритуалом. Не вигадую якихось супер комбінацій, а просто пишу в пошуковій стрічці слово «Ліски». 

Практикую це вже десь чотири роки. На фоні цього, в мене з’явилась трохи дивна мрія як для 24 річної дівчини – попрацювати в архіві (не на постійній основі, а просто для себе). Хоч тиждень.

Читайте також: Невшановані

Ага, ще ж варто вам розповісти трохи передісторії. Коли я навчалась в школі, то в «калідорі», як каже моя баба, висів стенд із короткою історією навколишніх сіл. І запис про «Ліски» викликав в мене несвідому бентегу. 

В основному, тому що там писали, що «…село заснували переселенці з інших сіл на початку 1700-х років…», тоді як інші села мали значно яскравішу історичну канву. Тому, коли я проїжджала в автобусі повз села, де вказувались роки заснування, починаючи з 1500, то ловила себе на певній історичній заздрості. Хоча може саме ця «історична заздрість» стимулювала мене до пошуків «коріння».

Читайте також: Сторінка в сімейному архіві

Так-от, одного разу я так клацала, і випадково завантажила на телефон історичне дослідження Володимира Собчука «Від коріння до крони». У цій праці на півтисячі сторінок про князівські та шляхетські роди Волині я знайшла декілька згадок про своє село, які датуються 1571 роком. І мова йде не про заснування, а про продаж частини села.

Загалом я давно знала, що Ліски входили в межі Великої Волині. Стара добра Вікіпедія пише, що село було частиною Кременецького повіту Волинської губернії. Але історія цього поселення як виявилось не така вже коротка. 

І є чимало цікавинок, якими я з вами поділюсь згодом. Адже тут було все. Від спалювання будинків, щоб знищити документи на право власності до судової тяганини за погрозу до портрета царя ножем. Багато деталей я дізналась із книги «Родина Корманів», яку для моєї бабусі подарувала її сусідка, упорядниця книги Марія Корман. 

Читайте також: Фундаторка Почаївської лаври володіла луцьким селом

Пані Марія впродовж багатьох років мерзла в архіві, і їй вдалось знайти багато цікавої інформації про Ліски та частково про мою родину. Тому все, про що я тут описую не висмоктано з пальця як то кажуть, а прийшло до мене як мінімум із п’яти історичних джерел.

Нині Ліски є частиною Хмельниччини, і в праці Володимира Собчука і в Збірниках земського суду Кременецького повітку часто згадуються разом із селом Садки, яке зараз розташоване в межах Тернопільщини. Ці два села в середині XVI століття належали роду Боговитинів. 

На думку істориків Оскара Галецького та Наталії Яковенко, цей рід належав до «споконвічного панства Волині». Обидва села були поділені навпіл між двома представниками цього роду. 

До речі, з цікавого в Лісках є вулиця, яку старші люди досі називають «Границя» (себто межа чи кордон). Схиляюсь до думки, що саме в цьому місці, село ділилось між двома власниками.

Тепер трохи конкретики. Частину родових володінь в селах Ліски та Садки Іван Войнич з роду Боговитинів у 1571 році продав за 1600 кіп грошів шляхтичу Валентію Вкринському. У книзі «Список населених місць Волинської губернії» Петро та Фелікс Вкринські згадуються як власники села у 1776 році.

Іншу частину Лісок (і знову ж таки Садок), яка належала Адаму Клементовичу, який обіймав посаду кременецького підкоморія, була продана ним у 1579 році Ждану Боровицькому за 1200 кіп грошів.

За нехитрою логікою загальна вартість сіл Ліски та Садки була 1200+1600 = 2800 кіп грошів.

Відповідно вартість одного села була 1400 кіп грошів. Для порівняння, сусіднє село Войнігове (тепер Ставищани) власник продав за 300 кіп грошів. Виникає питання, що такого було в цих селах, що вони стільки коштували? Для мене це питання поки залишається відкритим.

У 1836 році село й надалі було поділене між двома поміщиками. У той час одна частина села належала Кастану Тлуховському (на жаль, поки не вдалось знайти інформацію про перехід від Боровицького до Тлуховського), а інша Петрунії (Петрунелії) Біскупській.

З архівних документів відомо, що Петрунії Біскупській (в дівоцтві Вкринській) помістя дісталось в спадщину від батьків (з цього можна зробити натягнутий за вуха, але висновок, що частина села Ліски понад 300 років належало роду Вкринських з 1571 по 1892 роки).

У 1856 році частина, яка належала Кастану Тлуховському перейшла у власність Єфросинії Тлуховській (Марія Коман схиляється до думки, що Єфросинія була дружиною Кастана).

Читайте також: Волинь: сільські краєвиди на давніх листівках та світлинах

Після 1861 року навколо лісківських земель виникло багато суперечностей. Зокрема, у 1867 році Волинський губернатор зобов’язав обидвох поміщиць знизити викупні платежі для селян (в той період селяни по закону мали право викупити землю в поміщиків, але обидві власниці захмарно підняли ціну, що мусив втрутитись губернатор). І діло пішло.

У церковно приходському літописі Сивківського приходу 1892 року йдеться, що в тому році селяни Лісок викупили всі землі в поміщиці Тлуховської. Також там зазначається, що серед місцевих були, навіть дуже заможні селяни.

Як приклад, думаю доречно додати, що в наших предків по бабусиній лінії була перша в селі хата з дерев’яною підлогою і крита бляхою, що на кінець XIX століття серед селян було ознакою заможности.

Короткий проміжок часу селяни мали змогу бути господарями на своїй землі. В селі була церква, школа і торгова лавка. Проте з приходом «совєтів» вільні селяни зазнали значних утисків. Значну частину села знищили тим, що людей вислали в східні регіони росії. Інші тяжко працювали в колгоспі. Когось скалічила війна.

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

Як не прикро, наші люди звикають до всього. І праця в колгоспі теж стала звичною частиною їхнього життя. Тому коли колгоспу не стало – село почало занепадати. В 1990 році в Лісках було 40 хат, зараз у 2022 їх – 14.

Село потрохи відходить-відживає. Змінюються ландшафти та покоління. Обриси залежності стирає свобода. Єдине, що поки незмінне це те, що 100 років для людини вічність, а от для історії – мить.

Читайте також: Безврем'я