Найкраща відзнака до сторіччя повстанця

16 Жовтня 2022, 16:45
Мирослав Симчич 3661
Мирослав Симчич

99-річний Мирослав Симчич, сотенний УПА, політв‘язень, став Героєм України.

Мирослав Симчич своє сторіччя святкуватиме 5 січня 2023 року. В ОУН  він з 1941 року, у лавах УПА — з 1943-го. Псевдо – «Кривоніс».

Найбільшу славу отримав під час бою за Космач у 1945 році: тоді у триденному бою 200 повстанців знищили кілька сотень НКВДистів. Серед них – російського підполковника Олексія Дергачова.
 
У 1948 році повстанця заарештували і присудили 25 років таборів. У 1968 був засуджений знову - «за нововиявленими обставинами». Усього Мирослав Симчич провів 32 роки в неволі. На свободу вийшов аж у 1985-му і реабілітований у 2017-му.
 
Вітаємо, Героя! І наводимо одну з найколоритніших його історій, розказану «Історичною Правдою»:
 
«Я поселився в Запоріжжі. Коли виходив з концтабору, мені дали документ, де було написано, що забороняється в’їзд до Західної України, Прибалтики та Калінінградської області. У західні області мені було не дозволено навіть ступати ногою.
 
З моєю біографією мене не хотіли нікуди брати. Тоді я пішов туди, де ніхто не хотів працювати – на ремонт металургійних печей заводу «Запоріжсталь»... Тут я пропрацював півтора року. Згодом зустрів товариша, який звільнився з концтабору на два роки раніше і вже працював слюсарем на цьому ж заводі. Він запропонував мені піти до нього на роботу токарем, і я погодився.
 
Мій попередник за роботу брав 3 рублі або півлітра горілки. Коли ж я прийшов, то нічого не брав з тих водіїв. З часом я залишався точити їм деталі і після свого робочого дня. Для водіїв це було доволі дивно, що я не брав з них гроші. Тож вони почали думати, що я свідок Єгови.
 
Через якийсь час в обласній газеті на всю шпальту з’явилась стаття про мене. У найкращих методах радянської пропаганди мене зобразили «фашистом», «вбивцею» і не тільки. Газета вийшла у п’ятницю. Я ж на ці вихідні поїхав за місто на город (дачу), тож не знав про цю статтю. Коли в понеділок прийшов у цех, то побачив, що водії біжать до мене й кричать:
 
– Дед, й*п твою мать, ты почему коммунистов всех не убил! Смотри, сколько их, бл*дей, еще осталось!
 
Я кажу:
 
– Хлопці, заспокойтесь! Скільки встиг – стільки вбив.
 
Після цієї публікації мої співробітники почали ставитися до мене як до рідного батька: з усякими домашніми незгодами приходили на пораду. Я вже навіть не радий був, але кожного треба було вислухати – не міг відштовхнути людей. Мені й говорили:
 
–Дед, что тебе надо, ты говори – все поможем».
Коментар
16/06/2024 Субота
15.06.2024
14.06.2024