Літературно-естетичне щеплення від рашизму

13 Вересня 2022, 12:45
Обкладинка роману Надії Гуменюк «Та, що ламає вітер» 7014
Обкладинка роману Надії Гуменюк «Та, що ламає вітер»

Обкладинка з красунею і романтична назва роману Надії Гуменюк «Та, що ламає вітер» (видавництво КСД) створює перше враження про твір як історію кохання. І це справді так. От лиш це суто українське кохання – у контексті подій, що відбувалися в Україні після Другої світової війни і пізніше. 

У драматургію стосунків молодої пари вплетені події, які герої переживали разом зі своїми рідними й односельцями. Але головною все ж є вітроламка – жінка, що наважилася боротися. 

«Соколиця з родини боривітрів, пташка-вітроламка – та, що ламає вітер. Жінка-боривіта – та, що бореться за життя», – пише Надія Гуменюк. 

Сьогодні в російсько-українській війні за незалежність нашої держави поруч із соколами-бійцями у Збройних силах України дуже багато вітроламок – жінок-захисниць. Історія кожної з них заслуговує на свій роман.

Динамічний сюжет легко захоплює читача щоразу новим витком подій, іноді навіть детективним. Книжку можна легко прочитати за короткий період часу – день-два, але згодом до її головних героїв виникає симпатія і хочеться протягнути час, щоб побути з ними довше. 

Читайте також: Галина Коханська: керівниця жіночої розвідки УПА пів життя прожила під чужим іменем

Так я зумисне розтягнула читання на три дні. Окрім того, стиль і мова роману чарує розмовними діалектизмами, які трапляються у розповідях. Колоритно виписані й персонажі другого плану. 

У творі також трапляються цікаві вислови, які можна розбирати на цитати. Зокрема, такий: «Мудра людина вимагає всього лише від себе, нікчемна ж постійно звинувачує інших і вимагає лише від інших. Доброго ні біда, ні корчма не зіпсує, а злого і церква не виправить…»

Основна сюжетна лінія – любовний трикутник: вчителька-східнячка Настя у волинському селі, її коханий Роман – місцевий прихильник національно-визвольної боротьби ОУН і УПА, капітан МГБ Круглов, закоханий у свою криваву роботу і красуню-вчительку. 

І кожен з них заплатив свою ціну за кохання – важку, але справедливу. У вихорі бурхливих подій роману переплетено чимало історичних подій, які відбувалися в Україні. Настуня одна із двох діток, що вижили в сім’ї на Полтавщині під час Голодомору. Двоє інших – померли. 

Матір доклала неймовірних зусиль, щоб врятувати доньок і потім вивести в люди. Слід від пережитого чорною смугою завжди давався взнаки важким болем – у спогадах, у стосунках, у щоденній поведінці.

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Здобувши фах учительки молодших класів, Настя за розподілом приїхала у поліське село на Волині. Саме тут війна ще тривала – радянська влада утверджувала своє тоталітарне правління придушенням національно-визвольного руху опору ОУН і УПА. 

Тема вчителів зі сходу України не раз драматично згадується у творах українських письменників. Тут багато неоднозначності, бо одні вчителі виконували сумлінно накази влади робити з українських дітей совєтських, а тому отримували від повстанців суворе попередження приглушити свою старанність, не ламати дитячу свідомість, сформовану родинними традиціями. 

Не всі дослухалися порад, бо частина педагогів були завербовані допомагати радянським спецслужбам у боротьбі з націоналістами. Інші вчителі, зрозумівши «специфіку» краю, працювали без додаткового навантаження від НКВС. Такою була й Настя. 

Читайте також: Як у Турійську 21-річна вчителька застрелила головного НКВДиста району

Але кохання до неї капітана Круглова обернулось для неї важким випробування долі. Вона мимо своєї волі стала красивою іграшкою в руках жорстокого чекіста-кар’єриста. Навчання Романа в Луцькому педучилищі завершилося відрахуванням за підозрою в участі в підпільній організації студентів. 

У 1945 році її активних учасників засудили на довгі строки ув’язнення. Хлопцеві пощастило уникнути розправи і повернутися в рідне село. Він був готовий боротися за кохану учительку Настю, але дивна «спецоперація» зробила його жертвою репресій.

В основі «спецоперації» – реальна історія. В одному із сіл на Рівненщині був пам’ятник нібито спаленій бандерівцями вчительці-східнячці. До нього десятки років водили учнів на покладання квітів і таврування українських націоналістів. 

І лише згодом один із учнів цієї учительки зустрів її живою на Полтавщині, говорити про це тоді можна було хіба пошепки. На жаль, у нашій пострадянській історії таких подій було чимало. 

І донині ми пожинаємо плоди комуністичної брехні, у пам’ятниках, назвах вулиць і в головах людей, що жили у цей час. Тому ідея сюжету книжки є дуже пізнавальною та потрібною сучасникам. Герой роману Надії Гуменюк Роман Соколяк довгий час не знав, що його кохана Настя жива.

Його звинуватили у її спаленні та, як і багатьох односельців, відправили в ГУЛАГ. У сім’ї найпершим загинув батько – він був учасником знаменитого героїчного бою чоти УПА із нацистами у селі Новий Загорів

Читайте також: Куди поїхати на Волині: Затурці – Новий Загорів – Кисилин. #ЕКСПЕДИЦІЯ

Двоє старших братів загинули – один у бандерівцях, інший у червоноармійцях. Самотня старенька мати, втратила зір, але зберегла надію і таки дочекалася згодом свого найменшого сина. А разом із ним невістку й онука.

«Світ гарний, доцю, і знаків Божих у ньому багато, тіко ми не всігди маємо час, щоб до них придивитися, і не кожен уміє їх прочитати. Ніщо не зникає від нас назовсім, ніщо. Це вже я точно знаю. Зостається пам’ять. Когось вона на старості тішить, а когось мучить, комусь сил додає, а в когось їх забирає», – промовляє сліпа Соколиха

Читайте також: Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

Оці знаки Божі, які є символами національної історичної пам’яті, густо зустрічаються і в романі. Це направду дуже важливо, коли читач отримує художню книжку, яку надзвичайно цікаво читати і водночас вона підживляє свідомість його згадками або й короткими оповідями про важливі історичні події, які відбувалися в Україні. 

Це спонукає його надалі шукати більше інформації про них. Ще однією важливою стороною роману є опис життя українців на висланні. Від 1944 року на Західній України радянська влада проводила масові депортації населення, яке підтримувало національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА. 

Надія Гуменюк через героїв свого твору описала дружні стосунки і взаємопідтримку земляків-українців у важких умовах життя і праці в Сибіру. Тут є і згадки про бунтарську поведінку українських політичних в’язнів у таборах ГУЛАГу, про їх бунти, втечі, організацію акцій протесту та повстань.

Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років

Письменниця Надія Гуменюк з онукою Женею на презентації своєї книжки
Письменниця Надія Гуменюк з онукою Женею на презентації своєї книжки

Письменниця вустами антигероя-чекіста влучно пояснила страх радянської влади перед творчою інтелігенцією України, яку постійно піддавали репресіям.

«Або письменники… О, це ще  ті вивихи природи! Можуть ходити з голими задами і в порваних черевиках, можуть писати в неопалюваних квартирах і жити впроголодь. Аби тільки видати свої творіння, аби лиш їх читали. А навіщо? Бо для них головне - влізти у мізки своїх читачів, перемішати, перемісити у них всі звивини і виліпити з того мозкового пластиліну самих себе – свої думки, свою мораль, свою маячню, свої хтиві марення і збочення, всістися у чужих головах, щоб знову ж таки, керувати та владарювати. Людина може скоїти за своє життя один злочин, ну, хтось, можливо, два чи три. А писаки – мільйони! Мільйони злочинів! Бо вони множать і тиражують написане, бо їх читають і перечитують, день за днем, рік за роком, знову і знову, знову і знову. Недаремно тут, у Сибіру, найбільше писак. Якби він міг, то всіх, геть усіх до єдиного, виселив би з країни. Сюди, до Сибіру, на Колиму, в Магадан, аж на Північний полюс, а ще б краще – на іншу планету». 

Радянській владі потрібні були чемні виконавці, гвинтики тоталітарної системи, а не думаючі читачі мудрих книжок. Головна героїня випадково знаходить, заблукале в сибірському снігу хлоп’я, яке няньчить сестричка, пропускаючи школу, доки мама каторжною працею заробляє їм на їжу. 

Діти виявляються родом із Турійського району на Волині. Вона провідує, дітей, підгодовує, а її чоловік-енкаведист, дізнавшись, вигукує: 

«Як ти могла?! Тут, у цьому довбаному Кисельовську, мало не пів Волині. Це ж столиця волинських виселенців. Тут куди не поткнешся – скрізь вони, оті волиняки й поліщуки. На заводі, на шахті, на рудні, на лісоповалі. Снують, як жуки-гнойовики, грунт для північного економічного дива розпушують. Тебе могли впізнати, сказати, донести. Ти подумала, що буде тоді зі мною?» 

Справді, Кемеровська область Російської Федерації – один із тих регіонів, де було найбільше волинян. І роман описує абсолютно правдиві умови проживання і праці вимушених спецпоселенців. Але в цій цитаті цікаво ще одне – страх чекіста за свою шкуру в його кар’єрному зрості.

Образ Круглова типовий – він показує тих українців, які пристосувалися до радянської влади й вірно їй служили. 

«Один кохав її, а другий прагнув лише влади над нею і ладен був задушити отими тремтячими пальцями. Він любив її за те, що вона інша, не така, як він. І ненавидів також за те, що вона інша й не хоче стати такою, як він, не підкоряється, не перетворюється на його безшелесну тінь», – описала письменниця почуття Круглова. 

Красивий і перспективний, жорстокий і владолюбний – він був карателем не лише над власним народом, коли знищував боївки УПА, виселяв їх родичів у Сибір, а й щодо коханої жінки, яку бив і принижував. 

Скільки таких ветеранів живе досі серед нас в українському суспільстві? Скільки з них виховали собі подібних дітей, онуків? Хто поселився в опустілих хатах у поліських селах, коли їхніх господарів прирекли на життя там, де вічна мерзлота? 

Чому досі на 31-ому році незалежності України, у розпал боротьби проти російського нападу й окупації доводиться українцям пояснювати потребу дерусифікації українського простору?

На багато з цих питань відповідь у нашій історії. Яку наше суспільство ще не має звички ретельно вивчати. Цю звичку лише зараз виробляємо – книжками, виставками, зрештою – кров’ю сучасних захисників України. 

Читання таких книжок, як роман Надії Гуменюк «Та, що ламає вітер», є літературно-естетичним щепленням від рашизму. Недаремно рукопис цього роману здобув перемогу в «Гранд-коронації слова – 2021».

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
26.03.2024