Україна після війни. Частина сьома

01 Липня 2022, 09:48
Україна після війни. Частина сьома 2625
Україна після війни. Частина сьома

Майже 20 років тому в одному з підручників з історії середньовічного Сходу я прочитав, що війна – це не лише велика трагедія, а й грандіозна можливість кардинально все змінити. І зараз ця думка дає сил пережити страхіття війни. А ще вона – немов маяк, до якого потрібно дійти, не зважаючи на усілякі перешкоди.

Все змінити. Як багато у цих двох словах. Змінити правила життя, систему домовленостей і інтересів. Змінити наш погляд на минуле і змінити авторитетів (в тому числі, і релігійних). Змінити свою політику і дипломатію.

Серед цих бажаних змін є ті, які стосуються двох наших регіонів. Донбасу і Криму. Адже самі ці землі найдовше знаходяться під окупацією москалів. І, відповідно, саме з ними (і з місцевим населенням) доведеться найдовше нам розбиратись. Але про все по порядку!

Читайте такожУкраїна після війни

Донбас. Як я вже писав раніше, цю колишню Слобожанщину і Приазов’я варто повністю перепрофілювати. Знищити старі радянські монструозні заводи. 

А замість індустріальних майданчиків створити туристичні локації, фермерські господарства, культурні кластери, музейні осередки, приватні садиби і усілякі джерела відновлювальної енергетики. Кому цікаво, пошукайте інформацію, що зробили в місті Більбао в кінці ХХ ст.

Зробити все, щоб екології там стала гарною, повітря чистим, а курорти – привабливими. Міста відбудувати за найкращими взірцями сучасної архітектури. І, якщо створювати нову промисловість, то лише у відповідності до найвищих світових стандартів. А в шахтах зробити, наприклад, підземний світ для екскурсій усіляких дигерів.

Але ключовим фактом усіх цих перебудов має бути нова дієва адекватна політика українізації конкретно для місцевого населення. Так щоб нікому більше не спадала на думку ідея лднр-ії. Уроки української мови, культури і історії для всього населення.

Читайте також:  Україна після війни. Частина друга

Обов’язкова вимога спілкування лише українською в суспільному просторі і для держслужбовців. Можливо, навіть створення спеціальної програми для пришвидшеного вивчення української мови. Але не нудно, крінжово і скучно, а драйвово, молодіжно і цікаво!

Створення на всеукраїнському рівні нової проукраїнської міфології і пропаганди про…не Донбас, а Слобожанщину і Приазов’я. Наголос на мультикультурності місцевих – популяризація греків, татар, німці і інших народів, які тут жили. І забути про Донбас як про назву цього регіону. Використовувати щось нове і гарне. Щось на кшталт Дикого Степу чи Приазов’я.

Читайте також: Україна після війни. Частина третя

Створення на сході України військових і патріотичних шкіл, коледжів і вишів, де б готували майбутню силову проукраїнську еліту. Видача земельних ділянок і максимальне сприяння у ведені бізнесу нашим військовим. 

Усіх, хто був зафіксований хоча б у самій мінімальній підтримці сєпарів і окупантів, має понести повну кримінальну відповідальність. І – не втомлюсь повторювати це – повна заборона УПЦ МП і інших москальських організацій різного штибу.

Якщо йти до кінця, то після нашої Перемоги я б на 10 років заборонив усім, хто був останні роки під владою окупантів, голосувати в любих виборах. Ніяких вчорашніх регіоналів, ніяких московських попів, ніяких «уважаємих людєй города».

Читайте також: Україна після війни. Частина четверта

От коли Луганськ буде справжнім містом козацьких зимівників і найвідомішого українського театру, а мешканці Донецька будуть без вагань лупити в табло чергового «мишебрата», тоді можна не переживати. А до того потрібно бути пильними.

Світ змінився. Україна змінилась. Ми змінились. І мова компромісів тут недоречна.

Працювати з дітьми. За ці 9 років там вже виросло покоління, виховане сєпарами. І пройде немало часу, щоб ми змогли хоча б трохи це змінити. 

Програми постійного обміну з дітьми з інших регіонів країни, розповіді про героїв минулих часів, показувати їм цікаві і гарні місця нашої землі. Щоб вони усвідомлювали і відчували себе частиною одного єдиного – України.

Читайте також: Україна після війни. Частина п'ята

Крим. Охх! Ця земля, яка стала для мене не чужою. Яка ввійшла в серце назавжди. Земля, яка робить мене щасливим! І найнещасливішим. Як же важко про тебе писати. Але я вірю, що прийде час, і я вернусь до твоїх вершин, степу і хвиль…

З Кримом все набагато важче, аніж з Донбасом. Тут завжди були проросійські настрої. Тут живе багато людей, чиї діди-баби привезені з інших земель. І Крим ще не став для них рідною землею (з цим невловимим зв’язком людина-земля предків). Та й з 2014 року до біса багато москалів переїхали і осіли тут. І це як міна сповільненої дії, яку тим не менш потрібно ліквідувати.

Був би я радикально налаштованим бандерівцем, то запропонував самий перший варіант, який мені прийшов у голову: після звільнення Криму усіх, хто голосував за росію, приймав участь в промосковських тусовках, писав в соцмережах «кримнаш», або купив житло за часів окупації, ПЕРЕСЕЛИТИ за Керченську протоку.

Але, зачекайте! Я ж і є радикально налаштованим бандерівцем! Тоді ви вже знаєте мою пропозицію.

Читайте також: Моя Мрія: в Крим після Перемоги

А після цього робити все те саме, що і в Приазов’ї (буду відучуватись від терміну Донбас). Робота з дітьми, створення всекримського кластеру сільського господарства, туризму, пропаганди і військової підготовки. 

Широка підтримка місцевих етносів – кримських татар, караїмів, греків, болгар і інших. Освітньо-культурна програма в Тік-Тоці, Інстаграмі і Ютубі для наступних поколінь від самих адекватних і авторитетних для дітей блогерів «Україна від Волині до Кіммерії».

Хіба що право голосувати й обиратись в державні органи влади кримчанам не можна буде не 10 років, а 25. І – ніякої автономії. Підтримка громад – так, регіональні бюджети – так. Але як і по всій Україні, без пільг чи виділення якогось особливого статусу Криму.

Після закінчення бойових дій перед нами буде неймовірно важкий і довгий процес боротьби з минулим і будування нової України. І не раз захочеться опустити руки. Але ми маємо пам’ятати скільки наших братів і доньок, матерів і синів загинуло. І тепер ми мусимо жити вдвічі сильніше, яскравіше, впертіше і чесніше.

Ми маємо збудувати ту країну, якою б гордились наші діти, і за яку не було б соромно нам.
І щоб у світі знали, що українці – це народ, який не лише може зруйнувати Імперію, а й пройти шлях десятиліть за роки.

Це проект «А що буде потім. Україна після війни»/ Я не знаю, якою буде моя Україна потім. Хочу вірити, що такою, як я намалював в своїй уяві і поділився з вами, друзі. Якщо у мене будуть нові думки, то під цією назвою з’являться і нові дописи.

А, поки що, я іду працювати далі. Щоб наблизити цей момент – нашої Перемоги.

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина перша: Андрій Боголюбський

Коментар
Код блоку:
09/08/2022 Вівторок
09.08.2022
08.08.2022