Як волиняни друкували самвидав про Бандеру у Вільнюсі
Це зараз тисячі наших співвітчизників співають «Батько наш – Бандера, Україна – мати, ми за Україну підем воювати». І не лише співають, вони справді пішли її захищати зі зброєю в руках. А в далекі 90-ті роки минулого століття майже ніхто й не знав, хто такий той Бандера, який він, і як склалася його доля.
Старші люди мовчали, бо розуміли, що за це ім’я можна «загриміти» га ґрати, а молодшим він уявлявся мало не особистим другом Гітлера. Так нам нами попрацювала совєтська пропаганда.
Пригадую, ми саме створили в Горохові районну організацію Народного руху України – організацію, завдяки якій і була проголошена незалежність України. Взялися поширювати серед людей різні підпільні газети, брошури з історії України. Я приніс однокласникові плакат зі звичайним календарем на рік, прикрашений фотографією якогось вуйка зі здоровенними пишними вусами. Той подивився, й каже:
– Це Степан Бандера?
Ми довго сміялися, але доля вже готувала цікавий сюрприз. Незабаром у гості до мого батька приїхав його давній приятель, знаменитий письменник і вільнодумець Євген Сверстюк. Звичайно ж, він прихопив із собою трохи самвидаву, за поширення якого колись відсидів 12 років. Серед тих видань був журнал невеликого формату – бюлетень «Сучасність» видавництва «Смолоскип», що діяло у Франції під орудою українського емігранта-подвижника Осипа Зінкевича.
Переглядаючи видання, ми з братом Петром наштовхнулися на матеріал, від якого аж подих забило: це була повна стенограма суду над совєтським агентом Богданом Сташинським, убивцею Степана Бандери.
Як на 1990-й рік (тоді ще діяв страшний для усіх КГБ), це була не просто публікація, а справжня інформаційна бомба. Мерзотник, завербований російською спецслужбою, розповідав перед присутніми в залі суду про те, як готувався і як підступно убив лідерів ОУН Лева Ребета і Степана Бандеру за допомогою спеціального пістолета з отрутою, відповідав на запитання німецьких прокурорів та суддів. Ми відразу вирішили – про це повинні дізнатися люди!
На той час уже вийшли перші випуски нашої нелегальної газети «Вітер надії», що висвітлювала позицію Народного руху України. Макети цієї газети готували у нас вдома, а друкували її підпільно – в столиці Литви Вільнюсі.
Взагалі – це тема для окремої розповіді, бо таким чином виготовляли чи не всю підпільну пресу Волині того часу.
Але повернемося до стенограми суду, яка за своїм змістом нагадувала шпіонський трилер. Я передрукував її на друкарській машинці (комп’ютерів тоді ще не було), а батько намалював тушшю заголовок: «Як вбили Степана Бандеру» на фоні літер «КГБ». Разом зброшурували ці аркуші, приклеївши до великого шматка ватману, і повезли до Литви.
Все це робили в цілковитій таємниці. Їхали ми поїздом, який зупинявся у селищі Мар’янівка, ніби прості пасажири. У Вільнюсі, в умовленому місці (стільникових телефонів теж іще не було), нас зустрічали, забирали макет і гроші для друку тиражу, а далі потрібно було чекати.
Ми з батьком переночували в готелі, а потім вийшли, щоб попити кави. Щойно ступили на тротуар, як бачимо, неймовірну картину. Вулицею суне колона танків та іншої техніки, зверху на броні сидять російські десантники, гримить музика. Виявляється, у їхнього місцевого гарнізону – парад.
Але шокувало нас не це. Вразило, що уздовж руху колони місцеві перехожі демонстративно відвертаються, щось обурено вигукують, із відразою плюють на асфальт. Кажучи нинішньою мовою – «повний ігнор». Якийсь дідусь із палицею переходить вулицю прямо перед гусеницями танка з таким виглядом, ніби ніякого параду й не існує.
Так у далекому 1990-му свободолюбиві литовці реагували на російську воєнщину.
Перша тисяча брошури «Як вбили Степана Бандеру», яку вдалося доправити до Горохова, розліталася, як гарячі пиріжки. Звичайно, це імпровізоване видання не могло відразу ламати уявлення людей про лідера українських націоналістів, але проливало світло на те, якими мерзенними, підлими методами діяли російські каральні органи. Скажу лишень, що згодом я бачив не менш як шість різноманітних перевидань цієї брошури у західних областях України.
А сьогодні лишається лише додати, що українці таки розвіяли брехню, яку нам нав’язували більш як півстоліття, зламали хребет російській пропаганді. І Степан Бандера, як і за життя, знову став прапором нескорених українських патріотів. Це ж йому належить пророцтво: «І настане час, коли один скаже: «Слава Україні!» – і мільйони відповідатимуть: «Героям слава!».