Таємниця князя Володимира Васильковича

01 Жовтня 2021, 17:00

БЛОГ 5270

Володимир Василькович

Блог-реконструкція на основі реальних історичних подій, які пов'язані з літописним селом Яревище-Райгородком. Це – історія про князівську родину, кохання та любов до цієї місцевості.

Князь Володимир Василькович в 16 років обвінчався з княжною Ольгою. На 30-32 році життя він вмовляє дружину на первістка від іншої жінки з умовою, що він ніколи не покине княгиню. Так і народилася донька Ізяслава, названа на честь прапрадіда. На мою думку, Ізяслава його рідна, а не всиновлена дочка. В цей час було надзвичайно важливим для князів мати нащадка родоводу, але Бог вирішив інакше. Тому, всиновити могли й хлопчика, але це дитя – рідна кров князя.

У віці 38 років Володимир Василькович готує заповіт бувши тяжко хворим. На 40-му році від народження йде з життя, лишаючи невідомою для широкого загалу дану таємницю, окрім близького оточення, в тому числі й духовенства. По смерті чоловіка дружина не пішла в монастир. Люблячи безмежно князя все життя, вона продовжила його справи по обороні власних земель, де й загинула в бою неподалік на південь від Кобрина, невдовзі після відходу небіжчика.

Вірність, покірність та любов були основою її життя і завдяки високоосвіченості сім'ї до нас дійшли такі детальні записи й згадки більш як семи століть по тому.

Читайте також: Кохання Святого Володимира

1278 рік

Київ вже як декілька десятиліть потерпає від навали монголо-татар, Київська Русь в занепаді, а Волинь наполегливо тримає оборонні редути православної віри.

... Світанок, неймовірний туман стоїть над рікою. Це тиха річка Прип'ять. Князь Володимир Василькович не спить. Йому вже майже тридцять, а нащадків так і не має. Його думки, як туман, що чекає променя сонця. На вулиці почулись тихі кроки, але він знає, це свої.

Непрохідні ліси, навкруги кілометри боліт і тільки місцеві провідники знають дорогу до його резиденції. До його дерев'яного замку на берегах річки Прип'ять. Князь любив це місце, тут спокій, тут гармонія з природою, тут відсутність суєти, притаманної іншим його городищам, і тим паче в порівнянні до його столиці Любо-мі (сучасний Любомль).

Володимир Василькович неквапливо підвівся та одягнув кожуха. На дворі осінь.

«Добрий ранок, Раїсо», – промовив князь подивившись в сторону свого богатирського жеребця, який був прив'язаний до жердини.

«Добрий ранок, княже. Чому не спиться?» – пролунав ніжний голос дівчини, яка в цей час зачісувала гриву славному коню володаря.

Цей голосок пробігся по всіх закутках голови, починаючи від барабанних перетинок, аж до тім'ячка.

Василькович приємно посміхнувся і мовчки пішов до криниці. Але в цей ранок йому хотілося не джерельної водиці. Він дістав глечик наповнений молоком з дерев'яного відра. Втамувавши ранкову спрагу, повернувшись думками на землю, промовив: «Сьогодні в дорогу».

Проговорив князевич це, з легким смутком. Не хотілось від'їздити з місцини де провів декілька затишних днів, але княгиня Ольга Романівна чекає в урочищі Кобрин. А це ще дві доби шляху. Вимальовувалася поїздка у Брянськ, де нещодавно рідний брат княгині, Олег Романович (1245-1307) заклав фундамент Петропавлівського монастиря.

Читайте також: Руські княгині чи європейські принцеси: жінки, які керували Луцьком, Волинню і Європою

Маршрут походу князя Володимира Васильковича в 1287 р. (за П. О. Раппопортом)

«Батько, Василько Романович був королем міста Володимир ще з 26.08.1247 року, ще до того як Данило став королем Усієї Русі в 1253 році. Батько в статусі короля зачав мене, а також й сестру Ольгу. А я? Що я?» – і з такими думками вискочив на коня і жваво ринув в туман.

Читайте також: Коли вперше згадується Луцьк, або що у місті робив перший король Русі

Дорога по переду, це близько ста кілометрів практично рівнинного, але частково болотистого шляху, а також переправа через річку Прип'ять, де все було підготовлено для князевича. В дорозі було безліч часу обдумати та прийняти рішення: «я повинен про це з князівною поговорити, більше не можу мовчати».

Ольга була мудрою жінкою і маючи майже тридцять років від народження чітко усвідомлювала вона не зможе мати дітей. Вони були 14 років як вінчані, але надії на первістка гаснули з роками.

Початок 1280 року

І назвав дочку – Ізяслава, на честь прапрадіда, який був родоначальником Волинсько-Галицької династії Ізяславичів (Ізяслав Мстиславович – Великий князь Київський до 1154 року).

Декілька років по тому.

«Ольго, ми усунули агресію ятвягів та литовців, ми допомогли Конраду ІІ утриматись на Польському престолі, хочу присвятити трохи часу переписам Євангеліє. Я їду в Раєвище, де сила духу наповнює філософськими роздумами, а спокій місцевості надає наснаги до завершення Євангеліє-апракос для церкви Святого Юрія в Любомлі» – промовив Володимир з думками, що княгиня погодиться.

«Звісно княже, на все воля Ваша», – вона любила його до нестями та щиро раділа, що дала йому благословення на його прохання декілька років тому.

Літній двір, маленька Ізяслава бігала по колу. Тут є де розважитись, територія укріплення 40 метрів в діаметрі. Князь ніколи не шкодував, що в свій час вподобав це місце для ночівлі, перед переправою. Поселення розросталось, смиренне, не злодійське місце, наповнювало повітря благодаттю. Тут справді схоже на Рай. Ще більше радував очі збудований та розписаний храм.

Читайте також: Як москвичі хотіли, але не змогли захопити Луцьк

1286 рік

Недуга в князя посилюється, він все більше присвячує свій час релігії, ченцям, священнослужителям, церкві, але нічого на краще не змінювалось. Ольга та Володимир знали за які гріхи це випробування, але не дивлячись ні на що, безмежно любили один одного та свою доньку.

1287 рік

Знаючи, що хвороба невиліковна, Володимир Василькович приймає мудре рішення. Вони ретельно приховують таємницю і бажають убезпечити свою дочку від майбутніх проблем! Князь вирішує передати престол Володимирського князівства своєму двоюрідному брату Мстиславу Даниловичу, що правив у Луцьку.

Читайте також: 400 гривень і 4 міста: скільки коштував Луцьк і Володимир 900 років тому

Однією з головних умов, було те, що наступник змушений цілувати хрест на присягу, що він не віддасть Ізяславу проти її волі заміж, а тільки так, як захоче сама, або дружина Ольга. Також рідні землі для Ізяслави та Ольги лишаються в їхньому користуванні. Мстислав Данилович, на свою користь за це, отримує великі поселення – Володимир, Любомль та інші. Князь луцький погодився.

Карта Київської Русі

Читайте також: «Невидимі» княгині

Достеменно відомо, що в останні чотири роки життя, князь Володимир проводив дуже багато часу в Райгороді, звісно ж з дочкою. Навіть на початок церемонії передачі престолу, він виїздить в Любомль з цієї резиденції, про що є згадка в літописі.

Грудень, 1288 рік

Князь помолився та прийняв Причастя. Одна з обов’язкових умов для поховання за християнським обрядом. Багато правителів у такий момент також приймали постриг у монахи. Володимир бувши людиною дуже набожною, але, мабуть знаючи про свій свідомий гріх, відмовився від цього процесу.

6 квітня 1289 року

Тіло князеве пролежало майже 4 місяці починаючи з 10 грудня, від дня смерті. Це був безпрецедентний випадок для Київської Русі.

«Одкривши гроб, побачили вони тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних. Таке ото чудо побачили вони, а побачивши, прославили Бога і опечатали гроб його». Однак до лику святих Володимира Васильковича не канонізували, мабуть, з відомих причин – таємниці.

Ось така от історія про одного з прапранаслідників Волинсько-Галицької династії Ізяслава Мстиславовича. Про любов, про глибоку віру, про вподобання північно-західної Волині, про бажання мати нащадків та про опіку над ними.

Читайте також: Джаніке-Ханум або Як жінка вижила серед чоловіків-тиранів