«В їх куточку дозволено все»: у Кисилині діти мають у церкві свій килим з іграшками

12 Липня 2021, 16:58

3195

Свято-Михайлівська церква

Навколо тисячі нерозказаних історій. Вже другий рік з різними проєктами їжджу по маленьким містечкам, чи навіть селам. Колись же вони були потужними культурними, чи релігійними центрами. Але доля/влада змінила їх. І зараз, наприклад до Кисилина навіть автобус не ходить.

Свято-Михайлівська церква

Там усього 60 хат і просто неймовірний священник, який опікується храмом XVII століття Іван Квік приїхав сюди багато років тому з Тернопільщини і з того часу розвиває громаду. Та я зараз не про релігію. А про історії людей. Бо їх треба проговорювати, на противагу «зраді», яку весь час нам підсовують.

Читайте також: «Село це не буде забуте Богом». Історія Кисилина в двох святинях

Священник Іван Квік

Бо так, село відрізане від сполучення але воно живе. І минуле його тримається на плечах кількох людей, які пам’ятають та зберігають. Зайшовши в храм (в джинсах) я одразу помітила дуже дивну річ. В одній з ніш був… дитячий столик, стільці. Лежав килим з іграшками. На столі – роздруковані розмальовки та олівці. Поряд – склянка з льодяниками.

Читайте також: Поруйнована історія: пам'ятки Нового Загорова та Кисилина

«А, це дитяча служба», – помітивши моє зацікавлення з усмішкою відповів священник. Звісно, що дітей намагаються брати до церкви змалечку. Й щоб привчити, й бо лишити нема де. І от, як це відбувається зазвичай? Дитя починає нудиться. Бо в нього процес пізнання закладений через гру. А хто ж у храмі грається.

Дитячий куточок в церкві

Читайте також: Які незвичні імена дітей були на Волині 150 років тому

Батьки починають смикати малечу. Змушувати «стояти гарно». Дивитися на священника. Слухати. І зрештою, в тій дитині закладається чітка асоціація: «церква – це заборона», і, з кожним днем дитя тихо ненавидить оті неділі з їх службами. Бо ж можна було просто собі гратися. Але батьки примушують.

Читайте також: Дитячі ретрофото із Західної України, які зробила американська мандрівниця

«Тут у них своя служба. А коли підростають, то приходять вже і на «дорослу», – продовжує отець Іван. І каже, що дітям в їх куточку дозволено фактично все. Так і вони раді. І батьки спокійні, бо ж «не соромно» за чад. І мені здається, що ці діти таки повернуться до церкви. Бо в їх уяві служба – це затишок і місце спокою. І усі ті піснеспіви в їх голівці теж відкладаються. А вже потім може прийти віра і розуміння.

Читайте також: Як хрестили дітей у Володимирі 100 років тому

Мені здається, що якби було побільше таких отців Іванів, то питання «патріотичного» і «релігійного» виховання вже б так гостро не відлунювалося в суспільстві. І так, будете на Волині – зверніть з траси в Кисилин. Там дійсно є багато не розказаних історій.