Могила воїнів УНР «під ліквідацію»
3305 
Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції «У пошуках Героїв».
У могилі щонайменше четверо українських ветеранів, з яких троє були старшинами (офіцерами). Кабінетним методом не вдалось «виловити» жодного некролога про тих, хто перелічений під хрестом. Навіть згадок, що вони з таборів інтернованих у 1920-х роках переїхали із Польщі до Франції. Ніде нічого не було. Тільки польова експедиція може таке виявити.
Доля усіх цих ветеранів, які боролись за Україну, десятки років залишалась невідомою. Уродженці Києва та Черкас…
Хто вони?
Silenko B. (1895-1940) – Силенко Василь Леонтійович (30.01.1895, Київ – 1940, місто Альгранж, Франція) – сотник Армії УНР. Станом на 16 червня 1919 року «начальник постачання загону, сотник 1-го полку Синьої дивізії». У 1920 році сотник Управління Постачання 3-ї Залізної Стрілецької дивізії. У листопаді, в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою.
Станом на березень 1921 року служив сотником Управління постачання 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч. 10 в місті Каліш. Його двічі згадує полковник Олександр Вишнівський у своєму нарисі про «Синіх» та «Залізних», який опубліковано у 7-му збірнику «За державність» (Варшава, 1937). На Вікіпедії є сторінка зі списком військовиків 3-ї дивізії. На всіх там є гіперпосилання, лише Силенко не має власної окремої сторінки, а навіть ім’я цього киянина там не вказане.
Toupitzki S (1890 – 1968) – Тупіцький Семен – урядовець 19-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії. Досі були невідомими ані його роки життя, ані місце поховання. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на квітень 1921 року служив урядовцем 19-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в місті Каліш. Можна припустити, що Toupitzki H. (1897-1964) – це дружина Семена.
Hrinenko C. (1988-1961) – Гриненко Кость Дорофійович (24.02.1888, Черкаси – 1961, місто Альгранж, Франція) – поручник 21-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. У листопаді 1920 року, в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою.
Станом на березень 1921 року служив поручником 21-го пішого стрілецького куреня 7-ої стрілецької бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в місті Каліш. 10 квітня 1921 року, як «шкідливий елемент», відправлений до концтабору Домб’є. Французький відповідник українського імені Кость – це Constant або Constantin, тому на могилі зазначено «Hrinenko C». Досі доля цього поручника була невідомою.
Poliakow S.(1903-1986) – Ймовірно це теж вояк 3-ї Залізної дивізії. На сайті благодійного фонду «Героїка» в базі «Імена Самостійної України» є двоє вояків Армії УНР із таким же прізвищем: козак 2-ї Волинської дивізії Сусон Поляків, а також хорунжий кінноти Спиридон Поляків. Не плутати із малолітнім козаком Армії УНР Остапом Поляківим-Сквирським (1903-1984), що помер у Монреалі.
У могилі ймовірно похована й дружина, підписана як Poliakow A. (1922-2007). Можна припустити, що саме вона дбала про могилу. І тому це поховання збереглось ще до наших днів, а не було ліквідоване з початком цього століття.
Найближчим часом в Офісі президента має відбутись нарада, де буде розглянуто звіт з експедиції «У пошуках Героїв» (попередня презентація вже відбулась). Міністерство закордонних справ попросило список усіх 213 віднайдених влітку цього року могил. Список із пропозиціями – які поховання потребують опіки, а які (можливо) потрібно переносити в Україну. Ми реально бачили могилу, поруч із цією що на фото, де кістки українського воїна лежали відкритими для сонця і дощу.
Сподіваюсь, що усі ці сотні могил вже будуть – нарешті – під опікою української держави.