18 невідомих українських солдатів
1539 На початку грудня 1919 року українська війна за незалежність опинилась у військовому тупику. Українська влада та військо контролювали невелику територію у кількасот квадратних кілометрів на Волині та Поділлі. Решту земель опанували наші сусіди.
2 грудня у містечку Любар уряд видає декларацію: «Правительство Української Народньої Республіки заявляє, що воно тимчасово переходить на инші способи боротьби за нашу Державність». Фактично, це була відмова від регулярної збройної боротьби та перехід до війни партизансько-повстанської.
Після цього значна частина українських військ перейшла польсько-українську лінію розмежування і була інтернована. По усій Польщі та на підконтрольних полякам територіях виникали табори інтернованих.
19 грудня кілька українських військових підрозділів, зокрема Корпус Січових Стрільців та частина Запорізького корпусу, опинилися у Луцьку, у казармах по вулиці Стрілецькій.
Керівником луцького табору став Євген Коновалець.
Ситуація у таборі була вкрай непроста.Інтернованих українських вояків охопила епідемія тифу. Як повідомляв тижневик «Воля», «20 грудня було в Луцьку 3 хорих на тиф, а в тиждень пізніше вже 40, а дня 4 січня пошесть так поширилася, що хорих було 350, а в тому до 100 старшин».
Епідемія тифу у 1919 року на території України наробила багато лиха. Деякі історики пишуть, що на тиф перехворіло від 75 до 90% військовослужбовців Армії УНР, а міжнародна спільнота тоді відмовились надавати допомогу ліками, одягом та мийними засобами. Епідемія тоді повністю підірвала боєздатність української армії.
Євгену Коновальцю вдалось добитись від польської військової адміністрації дозволу облаштувати окремий тифозний шпиталь та ізолювати хворих від здорових. Під цю мету виділено частину луцької в’язниці. Водночас здорових почали потрохи перевозити в інші табори.
13 січня 1920 року у метричній книзі Свято-Троїцького катедрального собору з’явився запис: «18 померлих від сипного тифу полонених українських солдат». Поховані – «на Луцькому Братському кладовищі».
Датою смерті для усіх 18 вояків Армії УНР зазначено 30 січня. Ні до, ні після таких масових записів не було. Цілком можливо, що померлих від тифу не хоронили, або ж хоронили без священника та належного юридичного оформлення. Аж поки луцький табір відвідав Андрій Лівицький – тодішній посол УНР у Польщі. Вочевидь, після його візиту порядку у таборі стало трохи більше.
Кількома днями пізніше зафіксовано смерть командира Берестинського (певно, правильне написання – Берестейського) полку, полковника Олександра Крижановського. Теж – від тифу.
Також у цей період від тифу померли командир 5-го гарматного полку Січових Стрільців Дмитро Михайлів, начальник залізничної охорони слобідського району полковник Михайло Синєбрюхов.
У березні 1920 року табір був ліквідований.
«Всі інтерновані в Луцьку старшини й стрільці колишнього Корпусу Січових Стрільців частинно повернули до Галичини, частично перейшли до 6. Бригади, а частинно ріжними шляхами перебралися закордон, передусім до Чехословаччини»,– написав згодом Євген Коновалець.
Могила 18 невідомих українських вояків донині не збереглась. У радянський час частину кладовища, де вони були поховані, ліквідували. Вціліли лише два металеві хрести без жодних написів.
Можливо, настав час згадати про цих борців за незалежність. Хоча би скромною меморіальною табличкою. Їх імена навряд чи будуть колись встановлені. Але ж це не привід відмовитись від про них та їхнього чину. Адже, кожен, навіть невідомий, борець за Україну має отримати своє частку шани і пам’яті.
Читайте також:
Світлина 1919 року: розархівування іменЧитайте також:
- Район.IN.UA
Понад 1 000 солдатів і спалена техніка: втрати росіян на 4 липня у війні в Україні
- Історія
У Львові виявили поховання солдатів часів Другої світової війни
- Історія
У Львові українсько-польська експедиція розпочала пошуково-ексгумаційні роботи
- Район.IN.UA
Солдатам, сержантам і старшинам стане простіше змінити місце служби