Польські претензії на львівський портрет Роксолани
13799 
Україна може втратити один із найдавніших портретів Роксолани з Львівського історичного музею. Адже його намагаються привласнити поляки. Як таке стало можливим, і чому цей шедевр опинився під загрозою неповернення – читайте у блозі.
Атрибуція картини
Невеликий за розмірами портрет «Роксолани», з якого на нас дивиться юна рудоволоса дівчина у східному вбранні та великому білому тюрбані з червоними смугами, походить із зібрання Оссолінських. Туди її передав колекціонер Станіслав Вроновський разом з іншими «портретами невідомих осіб».
З листа його дочки Юзефи Гумніцької до охоронця музею відомо, що на дерев’яному портреті зображено Роксолану – султану родом з Рогатина.
Читайте також:
Роксолана – убога русинка та сестра короляПольський історик Пауль Жегота 1840 року підтвердив цю думку, опублікувавши перемальовку портрета в альбомі «Галицькі старожитності». Під назвою «Портрет Роксолани» репродукція увійшла до каталогів музею ім. Любомирських та не змінила своєї назви й у Львівському історичному музеї. Тож саме спадкоємці польського князя Анджея Любомирського через суд тепер намагаються не допустити повернення Україні двох львівських картин, однією з яких і є портрет Роксолани.
Це стало можливим, завдяки тому, що на початку повномасштабного вторгнення в Україну його разом з іншими шедеврами вивезли на зберігання до Польщі. Наразі львівська колекція перебуває у музеї Середнього Помор’я у Слупську.
За інформацією газети Rzeczpospolita, адвокат спадкоємців польського князя Анджея Любомирського,Мацей Обрембськийподав до окружного суду Слупська клопотання про заборону передачі картин до закінчення судового розгляду. Його клієнти з огляду на те, що ці картини входили до колекції Любомирських, вимагають залишити їх на території Польщі.
Читайте також:
Роксолана на гравюрі кінця XVI століттяПозиція України
У Львівському історичному музеї дотримуються іншої позиції. Там заявили, що картини входять до державного музейного фонду України і були тимчасово вивезені до Польщі виключно для збереження під час повномасштабної війни.
«Наголошуємо, що історичні процеси переміщення культурних цінностей у XX столітті, зокрема внаслідок рішень радянської влади після Другої світової війни, не можуть ототожнюватися з діями незалежної України чи українських музейних установ. Львівський історичний музей є державним зберігачем Музейного фонду України та несе відповідальність за його належне збереження. Ми висловлюємо повагу до польської правової системи та сподіваємося на неупереджений і справедливий розгляд справи відповідно до норм міжнародного права, музейної етики та чинного законодавства», – ідеться в офіційному повідомленні музею, який очікує завершення всіх необхідних правових процедур та розраховує на безпечне повернення картин до України після завершення їхнього експонування у Польщі.
Попри це, відома історикиня, археолог та реставратор Тетяна Крупа вважає, що сьогодні юридично ситуація є складнішою, ніж здається. За її словами, предмети, які Львівський історичний музей евакуював до Польщі для їхнього захисту від війни, не втрачають права власності України.
«Міжнародне гуманітарне право та міжнародні конвенції про охорону культурних цінностей виходять із того, що така евакуація є тимчасовим заходом безпеки, а не передачею права власності. Водночас Польща дійсно має власне законодавство та тривалу практику щодо реституції – поновлення порушених майнових прав, що передбачає повернення культурних цінностей, насамперед пов'язану з втратами Другої світової війни та повоєнною націоналізацією. Саме тому українські юристи й музейники ще на етапі евакуації мали враховувати потенційні колізії, чітко документувати статус кожного предмета, умови його тимчасового перебування та майбутнього повернення. Це питання не лише права, а й далекоглядної культурної політики», – справедливо зазначила вона.
Пошуки у Львові
Варто також додати, що у Львові є й інші портрети Роксолани. Так, науковий співробітник відділу бібліотекознавства Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника Галина Мельник у публікації «Приватна книжкова колекція Осипа Назарука у фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника» пояснює, що один із них надійшов до Національного музею на депозит 1923 року від Митрополичої капітули та на сьогодні знаходиться у його фонді. На сигнатурі портрета вказано: Невідомий художник, «Роксоляна».
Інший портрет Роксолани, який українська мистецтвознавиця, науковий працівник Національного музею у Львові Віра Свєнціцька свого часу назвала Сивілою, «надійшов до фонду музею із села Жолчів, що поблизу Рогатина на Івано-Франківщині,від отця Д. M. Розлуцького 1908 року. В описі зазначено, що він надійшов як копія з італійського портрету Роксолани майстра Луки Долинського»,– уточнює Г. Мельник.
На її думку, саме цей портрет понад сто років тому в Українському Національному Музеї у Львові міг бачити політичний діяч і письменник – автор повісті «Роксоляна» Осип Назарук. Ось як він його описував: «портрет Роксоляни італійської роботи: голова в білім турецькім гурбані, лице гарне і дуже спокійне та приємне, очі напівспущені, в них так діскретно, немовби салтанка щойно скінчила оповідати комусь якусь велику і таємну мрію. Краска личка матово біла. Літ коло 28–30».
Водночас О. Назарук залишив опис ще одного портрету Роксолани «у старшім віці, зі змарнілим, зажуреним личком, в богатім, великими перлами висадженім одязі, у великій діядемі з перел. Цей портрет – відбитка з якогось старого деревориту німецької роботи».
Правдоподібно, що цей, можливо, графічний портрет, на думку Г. Мельник, сьогодні зберігається у відділі графіки Національного музею. Вона також стверджує, що пошукові роботи у фондах Львівських музеїв та бібліотек зображень Роксолани тривають. Адже в середині XX століття культурні об'єкти переміщувалися або між інституціями, або в межах одної установи. Після Другої Світової війни це була стандартна практика на території країн в зоні впливу СРСР.
Ігнорування по-польському
Цікаво, що й у Польщі, в Кракові також є старовинний портрет Роксолани невідомого автора XVII століття, який зберігається в Домініканському монастирі при базиліці св. Трійці. Його 2014 року навіть привезли до Туреччини, де експонували у стамбульському музеї Сакипа Сабанджи в рамках виставки «Далекий сусід, близькі спогади», присвяченої 600-річній історії польсько-турецьких відносин.
У пошуках докладнішої інформації щодо його атрибуції я листувалася з багатьма польськими османістами та мистецтвознавцями. Утім, ніхто не міг надати вичерпної інформації з цього приводу. Лише згодом мені вдалося дізнатися, що підготовкою портрета для виставки у Туреччині займався Єжі Жмудзінський, який є постійним співробітником Комісії з історії мистецтв Польської академії наук і мистецтв у Кракові.
Я кілька разів наприкінці 2020 року надсилала йому листи на електронну пошту із запитаннями щодо краківського портрета Роксолани. Але відповіді, попри запевняння колег, що він дав згоду на спілкування зі мною, так і не отримала.
І тепер, з огляду на ситуацію з можливим «привласненням» поляками львівського портрета Роксолани, у мене виникли сумніви щодо того, чи ж не випадковим було мовчання пана Жмудзінського. Особливо, якщо взяти до уваги експозицію Музею еміграції в польському місті Ґдиня, у якому серед постатей найвідоміших поляків Середньовіччя чомусь зображено і Роксолану.
