День народження демократії: фільм «Є Конституція»
3603 У цей день могло статися щось інше. Бо це був день, коли Україна могла повернути на ту ж саму дорогу, на яку звернули Росія, Білорусь та Казахстан. Стати четвертою авторитарною країною на руїнах колишнього СРСР.
У 1993 році президент РФ Борис Єльцин зробив те, на що не наважився ГКЧП, - розстріляв російський «Білий дім» з танків. А після цього конституція РФ була прийнята на референдумі – «усенародно». Парадокс полягав в тому, що усенародне голосування за конституцію не є запорукою демократії. Інколи відбувається навпаки – у демократичний спосіб запроваджуються авторитарні моделі. Що й сталося в РФ, Білорусі та Казаїстані і чого не сталося в Україні. Бо «Україна - не Росія»!
У нашому фільмі «Є Конституція!» відбулася дискусія між учасниками цих подій: указ про ухвалення Конституції України на референдумі президента Леоніда Кучми – це був стимул, шантаж, провокація, чи то був блеф?
Мене червень 1996 року захоплює: я погано граю в шахи, але вмію оцінити красу гри. Почнемо з фігур, які стояли на шахівниці. Комуністи та інші ліві. На позачергових парламентських виборах комуністи створили найбільшу фракцію в парламенті. І отримали «золоту акцію» – 90 місць у парламенті. Іще кількадесят місць отримали інші ліві – Соціалістична партія Олександра Мороза та інші. Тобто отримати 300 голосів, що необхідні для затвердження кожної коми в Конституції, без лівих і тих, хто на них орієнтувався – історія дуже складна. Тому коли наші знавці якбитології кажуть, що «От якби В'ячеслав Чорновіл»... То я маю повернути наших мрійників з небес на грішну землю: у 1994 році «Рух» отримав 25 місць в парламенті. Бо більшість виборців не могли звести зв'язки між причинами і наслідками та казали «спасибо Руху за разруху», у той час, коли за економічний крах СРСР та планово-адміністративної економіки несли відповідальність саме комуністи, а не Рух.
Це був складний парламент: він складався із маси безпартійних мажоритарників, великої частини червоних та рожевих депутатів із незначними домішками націонал-демократів. І усі рішення в цьому парламенті приймалися важко і часом повільніше, ніж треба було. Президент України Леонід Кучма був обраний на позачергових президентських виборах 1994 року. І опинився в ситуації, коли ринкове майбутнє треба будувати із комуністично-соціалістичною Верховною Радою. Для багатьох у ті часи не було сумнівів, що Леонід Кучма, який вийшов із керівницької культури воєно-промислового комплексу, мав радше авторитарні аспірації, ніж демократичні. Зрештою, ескізи керованої демократії, які пропонувала тоді Москва теж видавалися цілком зрозумілими. Але щось пішло не так. Бо «Україна - не Росія»!
Отже. Президент Кучма у тій грі грав за виписану систему правил та архітектуру трикутника влади, в якому:
є сильний президент;уряд, який більше орієнтується на президента, ніж на парламент;двопалатний парламент, в якому верхня палата обирається на непрямих виборах (як в РФ).
Лівим силам в парламенті ця історія із двопалатністю означала втрату влади. Бо нова конфігурація парламенту означала перевибори. Голова парламенту Олександр Мороз також був проти надмірного посилання інституції Президента України. Рух та інші націонал-демократи були в незручній ситуації виделки: зривати кворум, грати у гру президента та отримати Україну із синьо-жовтим прапором, тризубом та гімном «Ще не вмерла Україна» та «керовану демократію» в найближчій перспективі, чи підтримати парламентаризм, але опинитися по тій стороні барикад, що і ліві, серед яких не все українське було так само популярне, як ленінське. Бо комуністи, наприклад, категорично виступали проти атрибутів незалежної України: «Бо вони під тими прапорами стріляли нам в спину». Ендшпіль в цій партії закінчився цунгвангом: указ президента Кучми «стимулював» парламент до дуже швидких дій.
Я ніколи не міг подумати, що фільм про конституційний процес стане, мабуть, одним з найбільш емоційних та драматичних фільмів, який ми зробили на Суспільне Мовлення за минулі роки. За жанром – це політичний трілер. Але також це – комедія ситуацій. Тут багато моментів, які на передпрем'єрному показі глядачі сприймали із усмішкою, чи сміхом.
Отже, про що кіно? 1. Про суб'єктність українського парламенту. «Парламент встановлює все!» – це емоційний вигук з промови Сергія Головатого у конституційну ніч треба написати над центральним входом до сесійної зали Верховної Ради, щоб нові покоління депутатів не забували. 2. Про те, що і президента Кучму, і голову парламенту Мороза хтось міг би вважати лузерами, бо ані той, ані інший не отримали в повній мірі того, що вони хотіли. Але це фільм про те, як перемогла Україна та Українська нація. Бо пішла своїм власним шляхом. І це був шлях демократії. 3. Про те, що Конституція – то не тільки основний закон, але й могила політичних компромісів минулого. Але без цих компромісів не було б і Конституції. А ще про те, що компоміси можуть бути болючими. А пакет, яким вони були запроваджені, може стати вибуховим пакетом. А іще це фільм – про те, як сильно ми змінилися за ці 30 років.
Читайте також:
- Баштанка
«Чарівна книга справедливості»: у Баштанському музеї дітям в ігровій формі розповіли про Конституцію
- Дубно
У Крупецькій громаді відбулися спортивні змагання до Дня Конституції України
- Баштанка
У Баштанці до Дня Конституції відбувся патріотичний захід
- Район.IN.UA
«Особлива пошта»: десантники 71-ї бригади ДШВ закидали ворога листівками із закликом здатися в полон
- Історія
Володимир Зеленський вніс до Ради законопроєкт про Український національний пантеон