Пам’ятник Бринському треба демонтувати – це законно

Леся Бондарук

Подякувати

12 червня 2026, 18:17

  39897

Зберегти

Ватажок червоних партизанів  Антон Бринський причетний до воєнних злочинів, відтак пам’ятник йому на території навчального закладу в Маневичах підлягає демонтажу.

9червня«Район. Історія» опублікував новину «На Волині відмовилися демонтувати погруддя радянського диверсанта Антона Бринського». У публікації було посилання на лист Камінь-Каширської районної військової адміністрації. Однак Український інститут національної пам’яті, згідно Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», отримав статус міністерства і його висновок, як фахової установи, визначається вирішальним та обов’язковим до виконання. А позиція УІНП у питанні пам’ятника Бринському зовсім інша.

12 червня у Маневицьку селищну раду надіслано лист за підписом голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова, де йдеться про справжній стан справ щодо постаті Антона Бринського та долі його пам’ятника.

Отже, у листі є посилання на закони про декомунізацію та деколонізацію, а також йдеться про біографію А. Бринського:

«З відкритих джерел інформації відомо, що Бринський Антон Петрович (1906-1981) – уродженець села Андріївка (нині Хмельницької області). Перебував у лавах ЧОН (з рос. «части особого назначения») – створених більшовиками у 1919 р. воєнізованих загонах, що діяли в тісному контакті з підрозділами ЧК (з рос. «чрезвычайная комиссия»), брав участь «в борьбе с бандитизмом». З 1922 р. – член Комуністичної спілки молоді (Комсомол), з 1925 р. – у комуністичній партії. У 1925-1926 роках навчався Кам’янецьПодільській районній партійній школі, у 1926-1927 роках – секретар райкому комсомолу, голова райвиконкому в Старій Ушиці. З 1928 року – в лавах Червоної армії, учасник вторгнення радянських військ у Західну Білорусь у 1939 році. На початку німецько-радянської війни – комісар батальйону; після прориву з оточення залишки батальйону здійснили рейд на територію України. За офіційною версією, після об’єднання із місцевими партизанськими та підпільними групами, загін було реорганізовано в партизанську бригаду особливого призначення. У серпні 1941 – квітні 1944 року виконував спеціальні завдання в тилу німців, перебуваючи у розпорядженні ГРУ Генерального штабу Червоної армії. Партизанська бригада А. Бринського пов’язана з організацією низки провокацій проти окупаційної німецької адміністрації; 13 жовтня 1943 року загін А. Бринського спалив село Стара Рафалівка (нині Вараського району Рівненської області), вбивши близько 60 людей, серед них і дітей.

Таким чином, Антон Бринський є особою, пов’язаною з реалізацією російської імперської політики (зокрема, діяльністю комуністичної партії та встановленням радянської влади на території України). З урахуванням того, що він є особою, пов’язаною з опором та вигнанням нацистських окупантів з України, бюст А. Бринського повинен відповідати передбаченим Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939- 1945 років» вимогам до пам’яток Другої світової війни».

Варто нагадати, що відповідно до статті 4 Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», місцями пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років визнаються історичні військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, військові братські та одинокі могили, намогильні споруди, розташовані на місцях поховань, місцях почесних поховань, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки, будівлі, споруди, комплекси (ансамблі), їх частини, об’єкти монументального мистецтва, інші об’єкти, визначні місця, що увічнюють пам’ять про події Другої світової війни 1939-1945 років, її учасників та жертв. Місця пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років перебувають під охороною держави та за наявності підстав, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», вносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Написи на пам’ятниках, пам’ятних знаках, інших об’єктах місць пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років виконуються державною мовою. Такі написи можуть дублюватися іншими мовами, при цьому напис іншою мовою не може бути більшим за обсягом, розміром та шрифтом, ніж напис державною мовою. Написи іншою мовою розміщуються нижче або праворуч від напису державною мовою. Інформація для загального ознайомлення, інша інформація про місця пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років та їх окремі об’єкти надається та розміщується з урахуванням вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

На пам’ятниках, пам’ятних знаках, інших об’єктах місць пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років забороняється розміщення:

 1) символіки комуністичного тоталітарного режиму, націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму;

2) символіки російської імперської політики;

3) зображень георгіївської (гвардійської) стрічки, зображень або копій прапора Перемоги, бойових прапорів (знамен), емблем, іншої символіки радянських органів державної безпеки, репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років;

4) зображень державних нагород, інших відзнак СРСР, союзних або автономних радянських республік у складі СРСР або елементів таких державних нагород чи відзнак;

5) напису "Велика Вітчизняна війна" або похідних від нього, дати початку та дати закінчення Великої Вітчизняної війни;

6) написів або зображень, пов’язаних із пропагандою комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, російського нацистського тоталітарного режиму, пропагандою російської імперської політики;

7) назв населених пунктів, розташованих на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, яким присвоєно звання "місто-герой";

8) назв населених пунктів, розташованих на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, яким присвоєно звання "місто військової слави".

Положення частин четвертої і п’ятої цієї статті не поширюються на місця пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років (їх окремі об’єкти), створені та/або споруджені до набрання чинності Законом України "Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу", які розташовані на місцях поховань, місцях почесного поховання на території кладовищ.

 Стосовно позиції Українського інституту національної пам’яті щодо доцільності подальшого перебування у публічному просторі закладів освіти пам’ятних знаків, пов’язаних із діячами радянського військового та репресивного апарату у листі повідомляється:

«Суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України регулюються Конституцією України, Законом України «Про освіту» та іншими законодавчими актами України. Згідно із Законом України «Про освіту», освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості. Статтею шостою зазначеного Закону основними засадами освіти в Україні визначено гуманізм, демократизм, органічний зв’язок з національною історією, культурою та традиціями, виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій.

Бюст А. Бринського насамперед репрезентує та глорифікує радянський міф про «подвиг партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», що цілком укладається в нинішній російський пропагандистський наратив та міфологію «Перемоги у Великій Вітчизняній війні», який нині, в умовах триваючої широкомасштабної агресії РФ, потребує суттєвого перегляду та переосмислення з урахуванням історичних реалій та результатів сучасних досліджень проблематики антинацистського руху опору на теренах України. Чимало дослідників небезпідставно вказують на неоднозначну роль радянських 

партизанів в боротьбі проти нацистських окупантів, загалом суттєво перебільшений їх внесок у вигнання нацистів з території України, а також на непропорційно великі втрати мирного населення на окупованих територіях як один з наслідків діяльності партизанів. Крім згаданих вище каральних акцій (зокрема, знищення села Стара Рафалівка) та вчинених партизанами А. Бринського провокацій проти окупаційної німецької адміністрації, що неминуче тягли за собою відплатні каральні акції нацистів проти місцевого населення, варто згадати й вже хрестоматійний приклад Корюківської трагедії 1943 року. Тоді напад партизанського загону на окупаційний угорський гарнізон спричинив жорстоку відплатну акцію окупантів, у результаті якої було знищено практично все населення Корюківки (близько 6700 осіб). Натомість призвідці трагедії – партизани – лише бездіяльно спостерігали за винищенням містечка, не надавши жодної допомоги місцевому населенню. До речі, керував згаданим партизанським загоном офіцер НКВС СРСР Олексій Федоров (1901-1989), який раніше, обіймаючи посаду першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У, брав участь у здійсненні політичних репресій (зокрема, 1938 року під час Великого терору підписав документи, за якими 297 осіб засуджено до розстрілу, 147 осіб заслано до таборів)».

На основі всього викладеного, Український інститут національної пам’яті дає висновок щодо Антона Бринського:

«З урахуванням безпосередньої причетності Антона Бринського до реалізації російської імперської політики, а очолюваного ним партизанського формування – до воєнних злочинів (знищення цивільного населення), беручи до уваги, що погруддя А. Бринського не є намогильною спорудою, Інститут вважає подальше перебування встановленого на території ЗОШ № 2 селища Маневичі Волинської області погруддя Антона Бринського безпідставним, недоречним і таким, що не відповідає завданням і цілям освітнього та навчально-виховного процесів, а натомість глорифікує радянський та російський наратив про «Велику вітчизняну війну радянського народу 1941-1945 років», відтак рекомендує Маневицькій селищній раді провести його демонтаж з дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини.

Про розгляд цього листа та вжиті Маневицькою селищною радою заходи пропонуємо проінформувати Інститут у місячний строк».